Кочівники ХХІ століття

У Володимира та Діани Родікових особлива сім’я — п’ятеро дітей біологічних та п’ятеро від серця. Їхній девіз: «Якщо хочеш йти швидко — йди один. Якщо хочеш йти далеко — йдіть разом». Ще рік тому вони дружно жили в приватному будинку під Макіївкою. Батько Володимир власноруч побудував на подвір’ї басейн. Діти щодня почувалися, наче десь на кримському курорті, були залюблені і мали власний дім, а точніше дитячий будинок сімейного типу. Доки одного дня Родікови не прийняли на тимчасове проживання багатодітну родину зі Слов’янська. Там уже стріляли, а в Макіївці ще панував мир. Восьмирічний Ваня зі Слов’янська із заплаканими очима пояснив молодшим Родіковим, що більше ніколи не буде гратися у війну і що викинув всі свої автомати, танки і пістолети. Наймолодші діти не розуміли, до чого веде гість, доки над їхнім дахом теж не почали літати кулі. Коли вони жменями почали приносити в хату «подарунки війни», батьки прийняли рішення — у Макіївці далі жити не можна. Вся родина сіла в автобус і рушила у невідоме у бік Запоріжжя, а пізніше — в Київ.

Сьогодні Родіковим бізнесмени допомогли з будинком під Києвом. У ці дні їхній стіл накритий всякими смакотами, в кутку стоїть прикрашена ялинка, діти навперебій колядують, щедрують і розповідають віршики. Добрі люди допомогли з подарунками на Новий рік та Різдво. Ніхто з дітей не замовив автомата. Тепер з кожної кімнати чути «а-а-а-а..», «баю-бай». У Родікових сформувався дівчачий «Коляска-батальйон». Принцеси, так тато звертається до своїх донечок, Анастасія, Кароліна, Мілана, Катя і Валерія замовили іграшкові візочки, щоб заколисувати ляльок. Може, колись, коли «батальйон» підросте, візьме приклад з батьків і теж організує дитячий будинок сімейного типу. Перші ознаки уже проявилися.

Діти влітку, коли довго шукали притулок, частенько запитували у батьків, коли повернуться додому, у Макіївку, де були щасливими. В якийсь момент їх дістало «цигансько-кочове життя принижень і жебракування». Адже такій сім’ї потрібна хоч мінімальна стабільність. У них так повелося, що старші доглядають за молодшими, батько заробляє гроші, а мама весь час на кухні. Щодня треба наварити понад п’ять літрів супу. І щоб бути щасливими, потрібно мати дім, а не сидіти на валізах. Та батьки мовчали. Бо що казати дітям? Що вони для своїх друзів, які залишилися на Донбасі, тепер зрадники-фашисти, «бендерівці». Володина мати залишилася вдома у Макіївці. Щоразу, коли повертається з ринку, телефонує сину вся в сльозах. Переповідає, як місцеві їй допікають докорами, чого, мовляв, «твої не поїхали в Росію», а вибрали «бендерівщину». Ще недавно вони солов’єм співали серенади Родіковим, а сьогодні за те, що люблять свою країну, їх називають «ублюдками».

Та Родікови не впадали у відчай. Володя ще 10 років тому зрозумів, що все в Божих руках. У 2003-му, коли у них народилося двоє дітей, Володя та Діана посварилися. 27-річний чоловік жив, як йому заманеться, доки лікарі не поставили смертельний діагноз. Тоді Володя вперше помолився. І сталося чудо, через пару днів аналізи показали протилежний результат. Так у чоловіка змінилися цінності, він повернувся в сім’ю, почав читати Біблію, закінчив Біблійну школу, а пізніше Донецький біблійний інститут. Діана згодом теж прийшла до церкви. У Родікових народилося ще троє дітей. Після того Діані зробили операцію. Та молодих батьків це не зупинило. Вони взялися за здійснення давньої мрії — подарувати любов і затишний дім дітям-сиротам.

У Києві Бог почув молитви Володі та Діани. Віднедавна до Родікових повернувся щасливий період. Волонтери допомагають дітям з квитками на дитячі вистави, в аквапарк і кіно, з продуктами та підготовкою до уроків. Марина Порошенко посприяла з влаштуванням в школу. А днями вся родина відправиться у мандрівку з метою познайомитися з культурою Західної України. Планують погостювати у Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Володимир-Волинську.

Родікови уже мають позитивні враження про Галичину. Минулого року на Великдень вони звернулися до мера Львова, щоб він допоміг багатодітній сім’ї з Макіївки позбутися стереотипів про «бендерівців». Садовий виділив з міського бюджету кошти та бус для донецьких друзів і кілька днів показував їм Львів. Тоді старша дочка Олександра зізналася, що найбільше її вразили львівські хлопці. Таких культурних, привітних і красивих вона ще не зустрічала.