Молитва Марії

Це абсурд!

Не здивуюся, коли роздратована тролейбусна вчителька одного разу сама опиниться на порозі в облаяної нею бабусі. І, можливо, та бабуся її пошле. У грубій формі. Вона уміє. Просто з порога. Іноді для профілактики жлобства. Іноді — для профілактики страху. Є у неї такий прийом — виводити людину зі стресового стану, зануривши в дискомфортний абсурд. Якщо чесно, мені досі деякі її дії і слова здаються повним абсурдом. Аж до моменту реалізації. Улітку оптимістичного 1996-го повним маренням прозвучало: «У нас через кілька років журналістів будуть палками забивати і голови їм відрізатимуть». А потім був Александров. А потім Гонгадзе...

У радянські часи Марію Павлівну якось запроторили до психлікарні. Санітарка гатила її головою об стінку, зловтішно вигукуючи: «Я з тебе, с..ко, всю дурість виб’ю!». Після того пропала виразність картинки. Але навіть перебування у такому специфічному закладі Марія Павлівна оцінила як належне: «Я туди потрапляю, наче на перепочинок. Для передишки...»

Вона лікує словами, травами і фармацевтичними препаратами — все-таки медик за освітою. А діагностує таки нетрадиційно: розпитує про якихось сторонніх людей, а тим часом по вашому тілу розходяться теплі чи холодні хвилі, може запаморочитися чи розболітися голова, засмикаються спазмами м’язи... Моя виразка шлунка на пару секунд вибухнула гострим болем, потім скрутила в три погибелі цілительку. Злякавшись, кинулася їй на допомогу, але Марія Павлівна відштовхнула: «Не торкайся, бо не допоможе!» Продиктувала рецепт дивної содово-солево-цукрової суміші, яку треба було розчинити в півлітрі води і випити дозовано протягом певного часу. Повторна діагностика в поліклініці відмінила стаціонарне лікування. Абсурд?..

Священики пропонували їй постриг. «Кажу їм — у мене дуже швидко волосся відростає...» Під хустинкою 75-літньої бабусі проглядається густюща, хоч і з сивими прожилками, шевелюра. Втім батюшок вона сприймає, як належне: «У священиків — своя робота. Таких, як ми, теж комусь треба вміти іноді стримати, щоб не переборщили...»

«Наші» і «ненаші»

Мабуть, якби Марія Павлівна встановила «таксу» за відвідини своєї скромної сільської хатинки хоча б на рівні штатних сімейних психологів, «розсiкала» б сьогодні на якійсь яхті у Середземномор’ї... Та її ніколи не цікавили ні понти, ні слава, ні статки. Тому заборонила вказувати свою адресу, прізвище і ставити в газеті своє фото. Власне, й писати все це дозволила з єдиної причини.

Вона майже цілодобово читає молитви і за тих хлоп’ят, які служать iз її далекими родичами, і за полонених, і за «донецьких». Називає цю війну братовбивчою і не ділить людей на своїх і чужих: «Винні не ті, хто найбільше галасує про війну, а ті, хто її розв’язав і далі розпалює, щоб наживатися на гробах. Усе живе, у якому б стані воно не перебувало, не має кордонів. Живому не завада ні море, ні, гори, ні ліси, ми щомиті створюємо життя, хороше і погане, думкою, уявою. У яві — це все навколо нас. У будь-яку хвилину хороший чи лихий може подати руку допомоги. Нищить, з’їдає все тільки каїнова жадоба і заздрість. На чужому горбі в рай не потрапиш, як ти ставишся до всього, що навколо тебе, таку віддачу отримають найдорожчі для тебе близькі, ще за твого життя. Ті, хто людей зіштовхує лобами, навмисне створюють якісь дефіцити, харчів, газу, електроенергії, щоб примусити за все це гризтися одне з одним. В Америці, Італії, Туреччині — свої проблеми, свої інтереси. І всі, хто намагається нас переконати, що жити треба за чужий рахунок, за правилом «тяни рыбку из пруда, не приложив никакого труда» — провокатори. Але ми разом можемо втихомирити цей розбрат, правильно уявляючи і формуючи свої бажання...»

Всіх духів Землі

Молитви, які Марія Павлівна читає для захисту тих, хто потрапив у біду.

Починати з традиційної «Отче наш».

Всіх духів Землі, —

землі-суші, повітря, води і вогню,

всіх визиваю, викликаю, вимовляю і прошу,

проведіть мене (ім’я)

на той бік життя

усіх людей землі України.

Поміж двома стовпами їх життя

де є таїна їх життя,

там, де в життті мертвого і живого,

в житті видимого і невидимого,

знаного і незнаного,

де там, на полі бою війн

за життя

і всіх людей України,

чорні ворони клюють мертві очі

ворогам (ім’я того, за кого молитеся)

і всіх людей України,

На тім полі бою стоїть монастир-ізба,

де живуть смерть, туга, журба

раба Божого(ім’я того, за кого молитеся)

і всіх людей України,

там в монастирі-ізбі

є таємна келія,

де в ній живе доля-рятунок життя

раба Божого(ім’я того, за кого молитеся)

і всіх людей України.

Перед нею завжди горить свіча (Сонце і Місяць),

які одразу, з цієї миті Божого часу

призовуть до себе трьох — смерть, тугу і журбу

раба Божого(ім’я того, за кого молитеся)

і всіх людей України,

І накажуть їм берегти, охороняти

чашу душі порятунку життя

раба Божого(ім’я того, за кого молитеся)

і всіх людей України,

Щоб їм не згоріти серед 12 вогнів (12 місяців),

не загинути серед безлічі мечів (365 днів)

у воді не потонути,

злодій їх нехай не помічає,

лиходій добром вітає,

стріла-куля мимо пролітає,

хвороби їх не візьмуть,

туга не задавить,

порча їх минає,

звір не займає,

змій не вжалить,

з висоти вони не впадуть,

на землі не спіткнуться,

кров з них не витече,

око збережеться,

рукам раба Божого(ім’я того, за кого молитеся) і всіх людей України — вправність, ногам —

спритність, серцю — радість, душі — спокій.

На владичному престолі

(на землі)

бути їм віднині і навіки вічні

два в одному (сім’єю),

бо вони з цієї миті Божого часу

замовлені своєю рукою

порятунку свого життя

у Господа Бога

кожен при трьох своїх свідках свого життя

на даний час свого життя це смерть, туга, журба,

і при всіх своїх духах порятунку свого життя на Землі, що є земля-суша, повітря, вода і вогонь.

Амінь.

«Не треба боятися, що все буде інакше, ніж ти хочеш, — сказала вона якось. — Усе, що є на землі, — всим треба користуватися, не можна нічого ігнорувати. До всього можна звертатися, щоб отримати допомогу. Запитуй: як мені поступити так, щоб нікому не нашкодити, біди не принести? А якщо і принести, то щоб на пользу навіть тому, хто моїм ворогом є, аби й мені було добре, і всім, хто біля мене...»