Спецназ нас захистить, а «троцькістів» буде покарано

      Учора Президент Кучма виступив із сильною промовою, яку можна назвати програмною. Виступ цей, судячи з того, що Президент говорив як «по-писаному», не був експромтним, а готувався заздалегідь, приблизно за ті кілька днів, що минули від трагедії у північноосетинському Беслані. Для виголошення тактики влади напередодні виборів було обрано і невипадкове місце — військову частину в населеному мусульманами Криму, яку Президент раптом вирішив відвідати. Військова частина «непроста» — 47-й полк спеціального призначення внутрішніх військ МВС України, базований в кримському селищі Краснокам'янка. Маємо єдність місця (навіть двох місць) і дії — все у стилі класицизму. Уроки, які мусила б винести з трагедії в Беслані не Україна, а Росія, Леонід Кучма використав для створення зайвої напруги навколо передвиборчої кампанії. Принаймні особисто мені як громадянці України до виступу Президента здавалося, що «не все так погано в нашому домі», принаймні — що вибори пройдуть безкровно, а мої співвітчизники зовсім не готові ні до повстань, ні тим більше до революцій.

      На початку Кучма поділився своїм занепокоєнням «наполегливими і небезпечними спробами штучно посилити природну напругу президентської виборчої кампанії (...) навмисним нагнітанням атмосфери у суспільстві».* Далі йшлося про виклики сьогодення, тлом до яких спічрайтерам Президента послугували бесланський теракт, окремо — вибухи на Троєщині й «інструкції з виготовлення бомб в iнтернеті». «Слово «повстання» є страшним словом. Це те саме, що загрожувати нам тероризмом, — застеріг Президент, і продовжував риторичне нагнітання жаху. — Гірше того! Повстання — це не тільки кров, знедолені діти, покалічені долі, це (...) цивільна міжусобиця, розкол нації, це брат на брата, батько на сина, син на батька». «Я ще раз заявляю: ніяких повстань і революцій в Україні не буде, (...) як би цього не хотілося деяким доморощеним революціонерам, їм ніхто не дозволить піднятися до вершин влади на хвилі безладдя й беззаконня», — резюмував Кучма.

      Відзначимо, що Президент жодним чином не мотивував не тільки потребу в подібній критичній різкості заяви, а і ніяк не аргументував свої висновки, тобто у промові він не оперував конкретними фактами, не обгрунтував, на яких підставах можна передбачати криваві революційні тенденції, апелював до якихось умовних, безіменних сил, котрі «рвуться до влади на хвилі безладдя». «Тьомниє сіли, які злобно гнєтут» нас усіх сущих в Україні, мають у президентському виступі дуже розпливчасті характеристики, так що коли стрінеш на вулиці когось із таких морально-політичних потвор або коли побачиш на екрані телевізора — нізащо не здогадаєшся, що це оті «підсилювачі громадської напруги». «Тьомниє сіли» Леонід Кучма означив лише так: «Із запилених історичних архівів новоявлені борці витягують вибухонебезпечну троцькістську фразеологію і жонглюють, як запаленими факелами, такими словечками, як революція, повстання, переворот». Портрет суспільно-політичної загрози, що й казати, скупий. Це історики, архіваріуси, жонглери з пересувного цирку, вогнековтачі з факелами, дослідники революційної спадщини Лева Давидовича Троцького? Чи соратника Леніна було згадано лише для натяку, що десь у спецхранах досі зберігається пара придатних молотків для колоння льоду?

      Словом, президентський виступ наклав багато страху в душі політично незаангажованих українців, так нічого їм і не пояснивши, — ні причини цього виступу, ні мети. Народ відчув нутром, яке генетично пам'ятає сталінщину та радянщину, що хтось загрожує «стабільності, громадянському, міжконфесійному, міжетнічному мирові», злагоді в Україні, отій злагоді, яка 13 років була нашою гордістю і нашим політичним фетишем для себе та світу. Особливо пересічний українець, напевно, насторожився від президентської впевненості в тому, що «особливу відповідальність перед співвітчизниками несуть саме елітні підрозділи органів правопорядку, зокрема спецназ». Кожен у своїй тихій «хаті скраю», послухавши Президента, несподівано відчув, що він живе у тривожній державі, і покладатися треба винятково на поліцейські сили та могутність спецназу. Можливо, саме це й було головною метою Леоніда Кучми і його команди? Якщо так, завдання виконано на «відмінно».

 *Цитати Л. Д. Кучми взято з інформаційних інформагентств УНІАН та Інтерфакс.