Го-го, коза, го-го, сіра!

За китайським гороскопом, прийдешній 2015 рік — рік синьої дерев’яної кози. На Сході ця тварина визначається розважливістю та обережністю, а ще може бути мінливою і легковажною. В українських казках цей персонаж зазвичай дуже хитрий і шкодливий, утім його завжди виводять на чисту воду. В міфології ж коза — уособлення плодючості і достатку, а ще — одвічного циклу вмирання і відродження природи (згадайте давній різдвяний обряд «Водіння кози»).

Зазвичай до нового року ми намагаємося придбати хоч якийсь символ-талісман року, що надходить. Багато хто обере дешевих китайських баранців, які вже заполонили новорічний ринок. А в нашій оселі напередодні року кози оселилися дві симпатичні рогаті істоти із натуральної шерсті — творіння рук нашої колеги, а тепер — майстрині популярного нині напряму хенд-мейд Марічки Сокульської.

Життя з нуля

Поміняти журналістські хліби на творчі експерименти Марічка зважилася сім років тому. Тоді вона з двома подругами вирішила започаткувати свою справу, зупинивши вибір на виробах із шерсті технікою валяння. Перші кроки освоїли за допомогою інтернету, далі — записалися на майстер-класи кількох провідних майстрів. «Так сталося, що на той час ця техніка була надзвичайно розвиненою і популярною в Росії. Звідти ми вперше дізналися і про різноманітні ексклюзивні вироби із шерсті, і про іграшку. Для сумочок, одягу частіше застосовується мокре валяння, коли після виготовлення полотна його ще й перуть, щоб краще збилося і було міцнішим. А для іграшок більш придатне сухе. Там усе робиться за допомогою спеціальної голки, якою жменю шерсті поступово збираєш у тугий жмут, надаючи йому потім потрібної тобі форми», — розповідає Марічка.

Першими були гномики, потім — котики, черепахи, жирафи, лосі, їжачки, дикобрази. А ще — повітряні кулі, дирижаблі і навіть — Маленький Принц зі своєю планетою. Свого часу дівчата в «Метрограді» навіть мали свій магазинчик, де, крім іграшок, виставляли також і унікальні авторські шалики, шапки, рукавички, сумки та інші аксесуари, зроблені тією ж технікою мокрого валяння. Але після чергового підвищення орендної плати вирішили остаточно перейти в інтернетні простори, зареєструвавши на «Фейсбуці» сторінку vampodarok. Утiм досвід цікавий iз того часу лишився. «Я помітила, що бувають іграшки чоловічі і жіночі. Чоловіки у нас частіше всього вибирали дирижаблі чи повітряні кулі. А жінки більше реагували на звірят. Цікаво, що гномики більше подобалися іноземцям — ми навіть жартували, що ми наших гномиків спеціально робимо на експорт», — сміється майстриня.

До речі, для роботи з валяння потрібна спеціально вироблена, вичесана і пофарбована овеча чи козяча шерсть. «На жаль, у нас такої не роблять. У Карпатах є багато овець, однак там шерсть виходить грубувата, шорстка. Ми її іноді беремо на їжачків — якраз потрібна така. А зазвичай закуповуємо матеріал iз Прибалтики, Англії, навіть Нової Зеландії — там шерсть найкраща», — ділиться досвідом Марічка.

Кожна іграшка — з характером

Узагалі за цей час через руки Марічки Сокульської пройшло більше тисячі іграшок. Кожна — індивідуальна, зі своїм характером. «Я якби й хотіла, то не можу зробити дві абсолютно однакові іграшки. За формою вони можуть бути схожими, однак кожна виходить по-своєму. Іноді навіть не вгадаєш, яка буде. Хочеш зробити злу чи хитру, а вона виходить доброю, хочеш зробити веселу, а вона сама собою виходить злою. От візьмімо цих кіз. У більшості вони у мене цікаві: трішки веселі, трішки хитруваті. Але кожна — особлива», — каже майстриня.

На виготовлення кози іде близько трьох годин роботи. Спочатку збирається тільце, до якого кріпляться два зігнуті, заздалегідь обкручені шерстю дротики — ніжки з копитцями. З таких же дротиків робляться і роги, які можуть бути і прямими, і закрученими. Із шерсті ангорської кози робляться зачіска і борода. Особлива родзинка — рожеве вим’я на животі. «У мене є різні види кіз та овечок. Є навіть пара наречених в українському стилі. Є козел-джигіт із буркою на плечах. Але переважно замовляють отаких кіз, із вим’ям», — розповідає Марічка.

Зважаючи на те, що коза стала талісманом прийдешнього року, попит на ці іграшки зростає. І, судячи з усього, вона справді здатна приносити щастя. «Мені одного разу замовили козу для різдвяного вертепу. Невеличку таку — Міхоноша посадив її на плече і ходив iз цією козою по хатах. Так потім мені люди з вертепу розповідали, що такого успіху, як iз козою, вони не мали ніколи. Навіть пропонували поділитися частиною заробленого — мовляв, це її прибуток», — згадує Сокульська.

Дві шерстяні кізочки знайшли цього року під подушкою на Миколая і мої донечки. І тепер з ними не розлучаються. А в нашому домі стало трішки тепліше і затишніше. Як і від кожної речі, зробленої руками майстрині з великою любов’ю.