Фагот, лідер-вокаліст гурту ТНМК
Найстрашніше, що нам вдалося пережити цього року, це те, що загинуло дуже багато людей. До «плюсів» я б відніс, що багато людей відкрили для себе самих себе. Щодо творчості, то я, як і будь-який виконавець, розвиваюся і маю багато планів. Творчість не має рамок, вона просто розвивається. Українська музика потроху, але все-таки підіймається на вищий рівень. Незважаючи на те, що на українських телеканалах все ще лунає російська музика, я можу впевнено сказати, що наша музична творчість уже багато років має вищий рівень за російську. І питання тут у грошах. Якщо стабілізується економіка, розвиватиметься і музика.
Я оптиміст і бачу велику перспективу в усьому, що зараз починається в Україні. І такі молоді виконавці, як Hardkiss, Іван Дорн і багато інших, є прикладом цього.
Владислав Троїцький, режисер
2014-й для мене особисто був роком ювілеїв. Мені виповнилося 50 років, театру «Дах» — 20, а гурту «ДахаБраха» — 10. Цього року на день народження я собі подарував оперу «Коріолан» за мотивами однойменної трагедії Шекспіра. Це творча історія, пов’язана з руйнуванням учорашнього дня. На жаль, уся культура, а особливо театральний світ, заточені на фіксації минулого. Чиновники, в тому числі Міністерство культури, не займаються візуалізацією завтрашнього дня.
Тож я поставив перед собою та глядачем питання, чи зможемо ми тут, у тилу, зробити ту країну, в яку матимуть сенс повертатися наші герої.
Коріолан — це добровольчі батальйони, волонтери, лікарі. Шекспірівський герой зіткнувся з розкладанням Риму, і цих хлопців чекає те ж саме. Адже стара Україна нікуди не поділася. Я бачу три лінії фронту: «ЛНР»/«ДНР», друга — будь-яка державна установа, (прийшовши в поліклініку, театр, школу, потрапляєш у локальну «ЛНР», у зону фіксації рабського «вчора»). Третя лінія — всередині нас. Це конфлікт між угодником і нормальною людиною, яка волає: «Так жити не можна. Не можна безвідповідально ставитися до свого життя, життя свого міста, країни, світу». Не варто інтерпретувати християнську заповідь про смирення як байдужість і слабкість. Це не означає: ви робіть усе, що хочете, а я буду овочем. Я думаю, що не про це говорив Христос.
У 2014-му ми вчилися більш відповідально ставитися до свого життя і до країни. У кожного з нас в душі є герой-раб, який нашіптує: «Почекай, від тебе нічого не залежить. Нехай порошенки, яценюки чи хтось інший вирішують, вони в усьому винні. Путін поганий, Європа нерішуча». І цього року сталося чудо. Все більше людей відповідає своєму внутрішньому рабу, що я готовий стати відкритою вільною людиною, я маю право, я буду творити майбутнє, я знаю, за що воюю і заради якої мрії.
Каша Сальцова, солістка гурту «Крихітка»
Революція гідності стала певним розрядженням для суспільства. Люди хотіли і хочуть позбутися корупції, кулуарної політики і владних схем. Суспільство обрало для себе певний вектор, у якому і хоче рухатися далі. Це вихід на зовсім інший рівень. Саме цього року багато хто усвідомив, що нам доведеться попрощатися з пострадянським дитинним анабіозом. Зараз у суспільстві ми маємо взяти відповідальність винятково на себе. Цього року ми попрощались із безвідповідальністю. А для країни це дуже важливо. Також ми усвідомили свою беззахисність і те, що всі ці роки не мали армії. Майдан став для нас хіміотерапією, яку ми маємо пережити. Зараз організм відштовхує все, що йому не подобається, і намагається вилікуватись, щоб жити, як окрема держава.
Проте проблеми ми маємо не лише в політичному аспекті, а й у музичному. Я завжди була проти цього, але зараз вважаю, що це необхідність — потрібно повернутись до національних квот. Якби наші радіостанції і телеканали ротували український культурний продукт, то всі б мали переваги з цього. Варто створити сприятливі умови і для музичного бізнесу, і для виконавців. Багато виконавців не розвиваються, тому що заздалегідь знають, що їхню музику не приймуть, бо власник радіостанції скаже: «Неформат». А такого не має бути, люди готові до нової, якісної музики.
Щодо творчості, то я дуже сильно підламала плани гурту «Крихітка». Оскільки багато приділяла часу політичній ситуації в країні, волонтерству. Практично за рік я стала маленьким блогером. Сподіваюсь, що у 2015-му мені вдасться повернутися до активної творчої діяльності і ми запишемо новий альбом. Також у планах закінчити книгу про українську незалежну сцену Києва 90-х років.
Павло Маков, художник
Ми не знаємо, що буде далі. Я не боюся фінансових проблем, я звик, переживши 90-ті роки, коли ми жили набагато гірше, ніж зараз. А от стосовно історичного розвитку подій, то я не знаю. Буде важко, хоча, з іншого боку, приємно, що зрештою ми змогли хоч і такою дорогою ціною вирватися із лап минулого, що нас засмоктувало.
Психологічно я розумію, що відбувся колосальний прорив нації. Ми нікуди не дінемося від глобальної політики. Є американські інтереси, є російські інтереси, є грошові інтереси всіх сторін. Але на тлі цього я втямив і дуже важливо це зрозуміти кожному, що є ТИ і Є ТВОЯ країна! Це сталося! Що буде далі — невідомо.
Очевидно єдине: щодня треба робити багато для своєї країни. Країна жити так, як жила, далі просто не могла. Але, по суті, то лише верхівка айсберга. Янукович з’явився на цій верхівці, бо знизу все для того було готово. Низ цього не витримав, тому є надія. Я її не втрачаю, але для цього обов’язково треба працювати.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
