Із великим задоволенням прочитав в «Україні молодій» за 3 грудня 2014 р. статтю Ірини Грабовської «Давайте вже нарешті будувати» і не втримався, щоб не написати вам листа зі своєю думкою про порушену автором проблему.
Я вважаю, що 23 роки наші правителі не насмілилися будувати нову європейську державу, бо стирчать ріжки й копита сталінщини у свідомості поки що більшості населення. Ф. Енгельс колись сказав: «Праця створила людину». Сімдесят три роки держава створювала й виховувала примусовою працею Сизіфів, утриманців, які тепер чекають біля корита й агресивно волають «Давай!». Б. Є. Патон говорив, що в Союзі — 9 мільйонів працевлаштованих дармоїдів («Наука и жизнь», №1, 1988). М. Амосов у «Литературной газете» писав, що зайвих працівників — 10 мільйонів. Нас тішили, що звільнили від експлуатації, що в нас нема безробітних. А ті 10 мільйонів не були безробітними — вони були експлуататорами працюючих.
Наступне. Держава все робила, не жаліючи засобів, виховуючи з нас люмпен-пролетарів, усупереч непереборному, природою закладеному інстинкту мати власність, яка забезпечує свободу особи. Правителі нас тішили, що в нас суспільна власність, але не сказали, як мені тією власністю користуватися, не чекаючи милостиво наданої мені пайки. Маркс, мовляв, сказав, що пролетарю нічого втрачати. Це мені не було чого втрачати, тому що без милостивого дозволу мій інтелект нікому не був потрібний і навіть із тієї «суспільної» власності я не отримав би миски горохового супу.
А у США частка основних виробничих фондів — людський капітал — становить 76% («НиЖ», №2, 2005). Власність Білла Гейтса, про яку пишуть у газетах, ті мільярди — оцінка його інтелектуальної особистої власності. То колись для Калитки основною власністю була земля («Чия земля? Калитчина!»). При сучасному рівні цивілізації, техніки, науки не гектари землі визначають величину власності хлібодара, а продуктивність землі, яка залежить від інтелектуальної власності, вміння використати сучасні наукові й агротехнічні засоби та працездатності працюючого на ній. А Іоанн говорив, що найманий робітник не буде рятувати овець від вовка, бо вівці не його (Закон Божий). Сталін казав, що капіталізм думає про прибуток, а при соціалізмі головне — полегшити працю робітника, якщо навіть прибутку не буде. Та й дожилися, коли на одиницю агропродукту витрачалося в п’ять із половиною раза більше людської праці, ніж у США, та в десять разів більше енергії (Ю. Новиков, «НиЖ», №6, 1990).
І ще одне. Настирливо весь час говорилося про колективізм, а життя нас переконувало, навіть колгоспника, якщо ти хочеш висловити свою думку, то спочатку подумай, хто тебе буде слухати. Запитував у 1990 р. у старої колгоспниці: «А чого ти голосувала за комуністів?». — «А я до тебе піду просити трактор, щоб виорав город?». Знову в 1994 р.: «А якщо вони знову прийдуть?». — «А звідки вони знатимуть, за кого ти голосувала? Вибори таємні». — «Це вони для тебе таємні». Ото, нарікаючи на старше покоління, треба не забувати, що багато з них ще не вичавили з себе рабського страху. Багато ще тих людей, що народилися, виросли й постаріли в напівголодному стані.
Таким чином громадянське суспільство сформує «не цар, не Бог і не герой», воно буде само формуватися із людей зі спільними інтересами. А для цього треба спочатку відмовитися від принципу «людині найти роботу», а натомiсть «людина шукає роботу». А державні структури допомагають знайти заробіток, а не роботу. Школа повинна працювати не за Маяковським «Хай мене навчать», а «Де мені навчитися?». У сиву давнину університети називали матір’ю-годувальницею. Людина повинна йти туди не по диплом, а по інтелектуальну власність, яку потім пропонуватиме на ринку праці.
Кіровоградська міська газета пропонує сезонні роботи у Польщі, Фінляндії, а на ринках — картопля, завезена з Єгипту. А все тому, що 20 років ухвалюють закон про мораторій на продаж землі, щоб у Засухи та таких, як вона, було її більше, та наймана робоча сила була дешевша і багато зерна продано. Тож оцінювати варто не скільки продав, а скільки виростив. Можливо, менше продав зерна — менше й м’яса з Аргентини завезли. Хто що-небудь отримав своєю власною працею, не допустить, щоб воно пропадало.
Петро КАРПЕНКО
Кіровоград