Не минає пора Україну любити
«Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ…»
М. Лермонтов
Закривавлене сонце поволеньки сходить,
День по мінному полю бреде навпрошки…
Там непутнього Путіна банди-заброди
Україну шматують, як хижі вовки.
Ми вже знали таких — наші отчі пороги
Пам’ятають фашистів злочинні сліди.
Одведи ти, наш Боже, од «щастя» такого,
Од нашестя нової орди відведи.
Дух відваги вдихай в наші душі прозрілі,
Не на день, не на два — на грядущі віки,
Бо ж відомо — звірами лишаються звірі
І круками лишаються чорні круки.
Путін зерна брехні смертоносної сіє,
А «могучій народ» урожай позбира…
Ех, Росіє, Росіє, немудра Росіє,
Ти самому Люциперу рідна сестра.
Зневажаєш усі суто людські святині,
Служиш богу своєму — кривавій війні…
Українською кров’ю заюшена нині,
Тільки ж праведну кров ти не змиєш. Ой, ні!...
Нам у спину ввігнали ножа московити,
У брехливе братерство минулася гра.
Не минає пора Україною жити,
І любить Україну не минає пора.
Петро ЗАСЕНКО
Київ