Петро й великі

Гарантії від «гаранта»

Найцікавіше з того, що озвучив Порошенко полякам, пов’язане з українським олігархатом. «Я гарантую, що олігархи більше не матимуть впливу на українську владу. Я зроблю все для цього», — заявив він. «Якщо український великий бізнес дотримуватиметься закону, то користуватиметься в нашій країні привабливим інвесткліматом. Але якщо хтось спробує втручатись у політику, використовувати прихід до влади для власного збагачення, то ми продемонструємо рішучість, бо світ має для цього однозначну назву: корупція», — додав Порошенко.

У цьому посланні Президент намішав грішне з праведним. По-перше, не кожен великий бізнес дорівнює поняттю «олігархії». По-друге, Порошенкові запізно казати «якщо хтось спробує втручатись у політику...». Бо всі, хто хотів, — уже давно у політиці. Інакше, власне, й бути не могло. Адже олігархат неможливий без опертя на корумповану владу, якого б кольору та не була. Простий приклад: особливістю формування власне українського олігархату була масова приватизація державних активів. Зокрема обленерго. Процес набув прискорення у 2011-му, за влади Януковича. Експерти називали таку приватизацію нонсенсом, попереджали, до яких плачевних наслідків вона призведе, проте зростання тарифів та зубожіння населення не цікавило тандем влади та олігархату.

При цьому на енергетичному «полі» «пасеться» не лише український олiгархат. Ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго частку має компанія VS Energy, бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує Energy Standard — дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акії 12 обленерго. Решта перебуває під контролем Ріната Ахметова (4 обленерго), Ігоря Суркіса (3 обленерго), Юрій Бойка (володіє часткою в Волиньобленерго) та групи «Приват» (6 обленерго), якою володіють Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.

Відтак питання: що має на увазі Петро Порошенко, говорячи про те, що більше не допустить втручання олігархату у владу? Чи планує він, приміром, реприватизацію обленерго? Тема ця була «важливою та актуальною» у передвиборчих обіцянках деяких політичних сил, зокрема, ВО «Свобода». А от що думає з цього приводу Петро Олексійович чи, скажімо, Арсеній Петрович? Власне, нічого. У липні цього року Кабмін виставив на приватизацію частки у 18 обласних енергетичних компаніях. Окрім них, приватизувати пропонували ще 164 об’єкти.

Уся олігархічна рать

Якщо вірити «Вікіпедії», українські олігархи поділяються на умовний донецький, дніпропетровський та київський клани. Інші регіони поки що пасуть задніх. «Донецькі» — це, звісно ж, Рінат Ахметов, Андрій Клюєв та Олександр Янукович. «Дніпропетровські» — Павло Лазаренко, Юлія Тимошенко, Ігор Коломойський з партнером Геннадієм Боголюбовим та Віктор Пінчук. Решта — Віктор Медведчук, брати Суркіси, Богдан Губський та інші — репрезентують столицю. А ще є Дмитро Фірташ. І — на «закуску» — Леонід Черновецький, якого також можна віднести до олігархів, тим паче що його «молода команда» зусиллями Кличка знову перебуває при владі.

Уся ця мила компанія анітрохи не злякалася польських погроз Петра Порошенка. Не звертаючи на нього уваги, великий бізнес провадить свої війни та «розборки». Коломойський, приміром, воює з Ахметовим («УМ» вже писала про інцидент з «гумконвоєм», який бійці добровольчих батальйонів зупинили на Донбасі), а Пінчук — з Коломойським. Щоб «насолити» зятю Кучми, на підконтрольному Коломойському телеканалі акцентують на справі Гонгадзе. Тераріум олігархічних однодумців продовжує жити за своїми законами, поки глава держави закликає на їхні голови усі кари небесні.

Та й чи достатньо щирим є в цьому випадку Порошенко? Чи не плекає гарант Конституції свій власний олігархат? Характерна деталь: за час роботи заступником голови адміністрації Президента мільярдер Юрій Косюк повернув своїм підприємствам ПДВ у розмірі близько 500 мільйонів гривень. За останні місяці це — найбільший «куш», пов’язаний з оподаткуванням. Але це не така вже й велика сума порівняно із тим, що у квітні поточного року отримав Рінат Ахметов. Навесні Рінат Леонідович був рекордсменом у поверненні ПДВ. Йому держава відшкодувала 737 мільйонів гривень.

Сукупно ж — з квітня і по цей час — підприємства Ахметова (ММК ім. Ілліча, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Єнакіївський металургійний завод») отримали 4,12 млрд. грн, що становить понад чверть всього відшкодування ПДВ. Не ображеним лишився й Сергій Тарута та його корпорація «ІСД», а також — Веревський, Бахматюк, Жеваго та російська група «Євраз».Тоді як малий та середній бізнес, який є наріжним каменем у становленні будь-якої західної країни, приречений у нас на зубожіння та фактичне знищення.

Іще один штрих до «боротьби» теперішньої влади з олігархією. Як повідомляє Wall Street Journal, найближчим часом ЄС може скасувати арешт активів трьом колишнім соратникам Януковича. Персоналії не уточнюють, а ось причину такого рішення називають. Свого часу підставою для накладання санкцій була надана Києвом інформація про те, що ці особи «підозрюються у зловживанні державними коштами».

WSJ зазначає, що ЄС «намагався підтвердити інформацію, надану Києвом, але зіткнувся з тим, що перевірити її неможливо». «ЄС наклав ці санкції швидко, без вивчення справ, оскільки в той час був значний тиск на ЄС з метою дати хоч якусь відповідь на події в Україні», — пояснює видання. Згодом же з’ясувалося, що Київ офіційно припинив розслідування по трьох особах iз санкційного списку. А далі ЄС вирішив, мабуть, так: якщо на батьківщині екс-чиновників не вважають злочинцями, який сенс запроваджувати проти них санкції?

Якщо боротьба з олігархією є, радше, профанацією, її краще навіть і не починати. До того ж просто заанонсувати добрий намір — недостатньо. Президент не є казковою феєю, чиї ідеї втілюються за помахом чарівної палички. Плани глави держави мають спиратися на чіткий алгоритм їх втілення. При цьому бажано, аби останній був не популістським, а реалістичним та переконливим.