Голодомор 1932—33рр. — справжній геноцид українського народу. Так думаю я, переживши цю сумну, надзвичайно важку і непоправну трагедію українського народу.
У 1933 році мені йшов сьомий рік... Тато одним із перших вступив до колгоспу, але незабаром вийшов із нього. Це, звичайно, викликало гнів у активістів, і вони тероризували його як могли. Батько вимушений був шукати роботу в іншому районі, за кілька кілометрів від свого села. Додому приходив рідко. У 1933 році сільській раді було дано завдання відправити певну кількість чоловіків на будівництво тракторного заводу в Харків. І ось однієї неділі, коли батько навідався додому, прийшли колишні «друзі», забрали його та ще кількох чоловіків і відправили до Харкова. А після цього йшов дома обшук за обшуком. Одного дня прийшли троє дядьків і почали нишпорити по всіх куточках повітки, клуні, двору і гострою металевою палицею проколювати долівку. Зайшли в хату: «А що то у вас на комині?» А там було з цебро зерна. Стали вони його знімати, а бабуся гірко плаче і благає: «Що ж ви робите, на що залишаєте оцих діток?». А нас четверо стояло, а п’ята сестричка Наташа лежала в колисці. Так наша сім’я залишилася без зернини, без шматочка хліба.
Спочатку нашу сім’ю виручала картопля, а потім мама ходила по родичах і знайомих і обмінювала речі на хліб. Ми вже відчутно голодували, а з кожним днем ставало все гірше. Першою померла сестричка Наташа, за нею — опухлі від голоду дідусь і бабуся. Пригадую, як ми вчотирьох — старші сестри Маруся і Галя, я та менша за мене Катя — сиділи на печі і в лушпинні соняшнику намагалися відшукати бодай малесеньку зернинку. То були останні хвилини життя Каті...
Нарешті настала довгоочікувана весна. Щойно зазеленіла кропива, мама стала варити юшку. Щоб вижити, ми їли листя з дерев, полову, цвіт акації. Здоров’я мами з кожним днем погіршувалося. Не залишилося ніяких речей, щоб обміняти на продукти. Та ще й отримали сумну звістку. Повернувся з Харкова сусід, якого разом із батьком забирали. «А де ж Петро?» — зі сльозами на очах спитала мама. Тоді ми й дізналися, що тата вже немає. Десь на Холодній горі, серед сотень тисяч трупів ні в чому не винних людей, тліють і його кістки. Мама занепала духом, ледь ходила.
...Одного дня навідався до нас дядько Артем і забрав мене до себе. Він ніс мене на руках, бо я вже почав пухнути і не міг іти. Пізніше мені тітка Марфа (татова сестра) розповіла, що тато просив її врятувати хоч мене... У тітки й дядька була корова, тож очуняв я швидко. Став пасти корову. Дивлюся, йде тітка Одарка: «Федю, а йди-но до мене». Підбіг я, а вона пригорнула мене і стиха сказала: «Немає Христі, померла, Федю, твоя мама». Як я плакав, біжучи додому, ще не усвідомлюючи, що залишився круглим сиротою. Дядько Артем зробив труну, і в одній могилі з мамою поховали ще шістьох дітей-небіжчиків, загорнутих у ряднини, бо не було кому копати могили, не кажучи вже про домовини.
Оце така гірка правда про голод нашої сім’ї на Сумщині. Про голод у селах Кам’янського району на Черкащині вчитель-пенсіонер Костянтин Наумович Гудзенко зібрав великий фактичний матеріал і видав у 1993 році книгу «Трагічні голоси». З його ініціативи в усіх селах району встановлено пам’ятники. Майже в кожному селі від голоду померло більше, ніж загинуло на війні.
Про голод 1932—33 років повинні знати не лише ми і наші сучасники, а й прийдешні покоління, щоб він ніколи не повторився.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
