Білоруських замків, яких збереглося лише близько двох десятків, днями могло поменшати. Останні дні літа ознаменувалися трагедією в Биховському замку — пам'ятці архітектури XVI—XVIII сторіч, що є унікальним зразком фортифікаційного мистецтва. В часи середньовіччя Бихов — нині маленький райцентр — вважався одним із найукріпленіших і важкодоступних міст Великого Князівства. Зводити його починав гетьман Ходкевич, а завершували будівництво нові власники — імениті князі Сапеги, рід яких дав білорусам Великого канцлера Лева Сапегу, автора Статуту Великого Князівства Литовського. У замку дуже багата історія — він витримував тривалі облоги ворогів, але в боротьбі з вогнем не вистояв. Полум'я повністю “з'їло” дах замку, його горішні перекриття, частково постраждали приміщення другого поверху.
Близько тридцяти років тому замок уже горів, але не так страшно, як цього разу. Місцеві жителі, хрестячись і плачучи, згадують, як стали очевидцями пожежі. Вогонь був таким величезним, що по тривозі підняли пожежників з обласного центру — Могильова, хоча місцева частина МінНС розміщена дуже близько від замку, а кількаметровий сніп вогню бачили жителі навколишніх сіл.
Трагедія сталася саме тоді, коли для замка закінчилися десятиліття забуття і до нього почали ставитися як до історичної пам'ятки. Адже дотепер держава обмежувалася тим, що не викреслювала напівзруйнований замок зі списку найліпших пам'ятників. Зараз вигляд замку настільки жахливий, що місцеві краєзнавці просять журналістів не фотографувати моторошний пейзаж.
Правда, відроджувати Биховський замок власним коштом уже взявся підприємець Микола Сапега. Чоловік найняв робітників, котрі тільки тим і займалися, що останні півроку очищали будівлю від сміття. Планувалося, що наприкінці весни наступного року в Бихов приїдуть і запрошені Сапегою професійні реставратори. Сам Сапега переконаний, що його прізвище пов'язане з родом білоруських магнатів, політичних діячів і полководців, а тому відновити пам'ятку — його обов'язок. “Мене щось притягує до цих древніх стін, начебто голос, який наказує привести його до ладу, — розповідає Микола. — Напередодні зими замок залишився без даху, а він складений усередині з необпаленої цегли, яка руйнується від вологості. Спробуємо як-небудь прикрити стіни, а навесні далі продовжимо роботи”.