Російська драма поповнилася

“А мені казали, ти далеко”, — приязно всміхалася до колеги і партнера Валентина Шестопалова Лідія Яремчук. “Ну що ти, як можна пропустити збір трупи?” — галантно розкланювався той і вже гукав комусь, повернувшись у інший бік: “Вітю, ти гроші взяв? Ну на відкриття”. Розгледіти Вітю, який повідомив, що з цього приводу можна не хвилюватися, не вдалося. Бо підійшла одна з моїх найулюбленіших акторок — Наталка Ковязіна — і попросила пересісти на інше місце: “Вам же все одно, де сидіти. А я тут завжди сиджу, для мене це гарна прикмета”. Аналізувати вигоди саме цього крісла та дивуватися акторським упередженням я не стала — пересіла на інше. Все одно мені чи не все одно — це не мало жодного значення. Збір трупи буває раз на рік, для акторів це справді свято, і в цей день поважати їхні прохання треба особливо. Піднесено нарядні, вони із задоволенням чоломкалися один з одним, і в цій приязній атмосфері міф про те, що театр є тераріумом однодумців, сипався, наче картковий будиночок.

А розпочався збір трупи Національного театру імені Лесі Українки, який 12 вересня починає перед'ювілейний, 79-й, сезон із процедури скорботної: актори Російської драми вшанували пам'ять колег, що пішли з життя протягом минулого сезону. За цей час відійшли у вічність патріарх театру Сергій Філімонов, Валерій Сівач, який прослужив у російській драмі близько сорока років, Олег Галєєв...Світла пам'ять про них стала історією театру, з якою актори Російської драми ще довго звірятимуть свої творчі задуми.

Нагороджувально-вітальна частина імпрези була, як і належить, зворушливою й урочистою. З присвоєнням звання народного артиста України вітали Сергія Озіряного й Олександра Гетьманського, вчорашнього прем'єра Театру драми і комедії. “Занадто одружений таксист” та екс-Наполеон, форсувавши Дніпро й оселившись на Правому березі, зростає й мужніє не лише у творчому, а й ось у такому, значимому для кожного актора плані. Зачитав художній керівник театру Михайло Рєзникович і указ президента Росії Володимира Путіна, що нагородив Юрія Мажугу Орденом Дружби. Валерія Заклунна та Лариса Кадочникова, які сьогодні є одними з найтитулованіших актрис українського театру, мусять замовляти нові візитівки й до своїх численних лауреатств та звань дописувати ще й “народна артистка Росії”. Заслуженим артистом Росії став Віктор Сарайкін, випускник першого випуску Олега Табакова. Таким ось симпатиком українских акторів виявися Володимир Путін.

Привітання ювілярів — також приємна традиція подібних заходів. І якщо при зачитуванні наказів про присвоєння звань можна припутисти тихий “доброзичливий” коментар — підвищена амбітність акторів є загальновідомою, а заздрощі властиві представникам будь-якої професії, — то ювілярам аплодують усі й від щирого серця. Цьогоріч із 70-річчям вітали Анатолія Пазенка, з 60-річчям — Валерія Бесараба, але найзворушливішим було віншування Мальвіни Швідлер, якій виповнилося 85. Через проблеми iз зором на збір трупи вона прийти не змогла, але передала колегам запис, який прослухали всі присутні. Пані Мальвіна привітала колег зі своїм ювілеєм, а також подякувала Михайлові Рєзниковичу за те, що той давав ролі не так часто і не ті, які хотілося б. “Я не грала ні Дездемону, ні Ларису Огудалову, — без образ згадувала свою сценічну кар'єру Мальвіна Швідлер. — Навіть якщо б ви ставили “Анну Кереніну”, то я, напевне, не грала ні Кареніну, ні навіть Вронського”. “У виставі “Тил”, де я так гірко ридала, — продовжує свої спогади пані Швідлер, — глядач ридав разом зі мною. Від радості, що спектакль скоро закінчиться”. Залишається лише позаздрити жінці, яка в такому віці має прекрасне почуття гумору і щиро радіє тому, що може хоча б ось так, заочно, бути разом зі своїми колегами.

Плани на 79-й сезон у Російської драми, як завжди, сміливі й грандіозні. Найближчою прем'єрою буде “Маскарад” (24 вересня) Лермонтова, яку репетирує режисер з Санкт-Петербурга Ігор Селін (у ролях — Валентин Шестопалов, Ольга Олексій, Ольга Сумська, Юрій Гребельник та інші). На сцені “Під дахом” йтиме нова вистава [email protected], над якою працювали режисер з Німеччини Георг Жено, драматург з Москви Алла Рибікова, молоді актори Наталя Шевченко та Євген Авдєєнко. До речі, річ майже документальна: автор п'єси, Ігор Бауершима, взяв за основу реальну історію про двох закоханих, що покінчили життя самогубством.

Також Російська драма налаштована вразити нас “Наполеоном та Корсиканкою” Губача, постановками “Трішки ніжності” Ніколаі та “Дворянського гнізда” Тургенєва, “комедійно-хуліганську” (визначення Рєзніковича) виставу “Весь Шекспір за один вечір” на сцені театру ставитиме Віталій Малахов. У планах також — “Заради сімейного вогнища” (п'єсу за одним iз найпсихологічніших та найулюбленіших театром творів Івана Франка дописує Михайло Рощин) та ще кілька цікавих ідей, які керівництво театру планує трансформувати в не менш цікаві вистави. Роботу над новими проектами Російська драма муситиме суміщати не лише з прокатом діючого репертуару, а й з насиченим гастролями. До Москви та Петербурга театр повезе вистави “Вовки та вівці”, “Насмішкувате моє щастя”, “Олександр Вертинський. Бал Господній” та інші. “Насмішкувате моє щастя” гратимуть також у Ризі та Мюнхені. І все це відбуватиметься у жовтні, а в листопаді—грудні театр, швидше за все, поїде до Львова, на гастролі, заплановані Міністерством культури.

Фінальною мізансценою урочистого дійства було побажання Михайла Рєзніковича: “Зичу всім вам творчого сумніву. Бо без творчого сумніву немає мистецтва”. А постскриптумом — його ж запрошення найближчими днями навідатися до бухгалтерії. Річ у тім, що нарешті надійшла 10-відсоткова надбавка до зарплатні артистів, яку уряд затвердив ще з 1 березня. За півроку сума набігла пристойна, до половини окладів.