Під час зйомок фільму про Степана Бандеру автор і ведуча проекту Світлана Усенко з німецьким істориком Франком Грєлкою обговорює український націоналістичний рух 20—40-х років минулого століття. (з персональної сторінки у соціальній мережі.)
— Світлано, не кожен журналіст має багато часу, щоб читати вдосталь історичної літератури. Уже другий рік — спочатку готуючи «Таємниці Шевченка», а тепер історично-популярний фільм про Степана Бандеру, — штудіювання книжок є частиною вашої роботи. Що найбільше вразило з прочитаного?
— Перечитати довелося багато. Тепер у мене вдома про Степана Бандеру зібрано — накуплено, подаровано — десятків зо два різних видань. Але, до речі, в Україні ми досі не маємо академічної біографії Степана Бандери. Жоден iз науковців так і не взявся за цю постать. Мабуть, тому що вона небезпечна...
Упевненена: моє дослідження викличе резонанс у суспільстві. Бо для більшості українців Бандера досі — загадкова постать. Ми нічого про нього не знаємо. Хоча останнім часом це прізвище в усіх на слуху. Проте вийдіть на вулицю, спитайте у людей: хто такий Степан Бандера? Окрім заїжджених слів — «зрадник», «герой» — більше нічого не дізнаєтесь.
— Знімальній групі вдалося побувати в усіх місцях, країнах, де відбувалися знакові події в житті Степана Бандери? Наприклад, під фото з Берліна в соціальній мережі ви відкоментували: «Міркуємо з німецьким істориком Франком Грєлкою про український націоналістичний рух у 20—40-х роках минулого століття. І шукаємо відповідь на питання: чому Бандера став Бандерою?»
— Якщо зібрати всі дні до купи, то в Польщі та Німеччині ми провели майже півтора місяця. І це не дивно. Бо Польща тісно пов’язана з юністю Бандери. Саме за часів польського періоду ім’я Степана Бандери набуло популярності серед українців. А від початку Другої світової війни Бандера опинився в Німеччині, і до України вже ніколи не повертався. Там його і поховали.
Думаю, що німецький період буде для нашого глядача відкриттям. Тому що місця, куди дісталися ми, з українських тележурналістів ще ніхто не відвідував. Скажімо, у місті Карлсруе, де відбувався знаменитий процес над убивцею Степана Бандери — Богданом Сташинським, за останні 20 років ми були першими українськими журналістами, хто зацікавився цією справою. (До речі, процес свого часу мав великий резонанс у Німеччини). Ми також були першими серед вітчизняних колег, хто бачив і читав оригінали листів Бандери Гітлеру.
— Що найцікавішого розкопали у Польщі?
— Зустрілися з кількома істориками, які вивчають біографію Степана Бандери та український національно-визвольний рух у міжвоєнний період. Були у колишній в’язниці «Святий хрест». Тепер там діє монастир. Але саме там у 1936 році, після Варшавського та Львівського процесів, опинився Степан Бандера разом з іншими членами ОУН, яких засудили за вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Це була одна з найстрашніших тюрем тогочасної Польщі, із жахливими умовами утримання в’язнів. Для Бандери також був визначним Краків. Бо саме у цьому чудовому місті він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Обвінчалися молоді в єдиній у цьому місті греко-католицькій церкві, яка, до речі, діє і сьогодні.
— Скільки людей їздили на зйомки за кордон?
— У групі нас було четверо: два оператори, режисер, гример і я.
— Фільм про Степана Бандеру — третій проект, який ви робите разом iз чоловіком-оператором Віталієм Панасюком. Які плюси і мінуси спільної роботи?
— Основний плюс у тому, що ми займаємося однією справою. Зазвичай це зближує. Ми продовжуємо відкривати для себе щось нове. Мене не втомлює присутність чоловіка. У відрядженнях це навіть краще, коли поряд зі мною близька людина. Бо відрядження — це завжди стрес: ранні підйоми, насичений графік упродовж дня, нові люди, відповідальність за відзнятий матеріал, не завжди вдається вчасно перекусити або лягти спати... Коли живеш у такому цейтноті — краще, коли поруч людина, яка розуміє, підтримує і допомагає.
— Віталій у «Таємницях Шевченка» був оператором-постановником. У нинішньому проекті на нього покладені такі ж обов’язки? Ви радитеся стосовно творчого процесу?
— Звичайно, ми обговорюємо деталі і з режисером, і з оператором-постановником, радимося, в яких приміщеннях знімати, як краще показати того чи іншого героя. Над фільмом про Степана Бандеру працювали два режисери: Олена Єлісєєва, вона створювала й «Таємниці Шевченка», та Тетяна Алфьорова, яка була на тому проекті асистентом режисера.
— Якою була географія зйомок в Україні: Старий Угринiв, Стрий, Львів?
— Так. Ми відкрили для себе красу Старого Угринова, захопилися життям сучасних пластунів, поспілкувалися з цікавими людьми. Нам вдалося за свідченнями односельців — не свідків подій, бо багатьох iз них уже немає серед живих, а їхніх родичів — відтворити багато деталей iз життя нашого героя. Для мене було відкриттям, що до ролі лідера української нації Степан Бандера готував себе з дитинства.
— Чи зачіпатимете у фільмі теми особистого життя Степани Бандери?
— Лінія взаємин із жінками у Степана Бандери неоднозначна. Нам вдалося з’ясувати, що в нього було нещасливе перше кохання. Жінка, яку він покохав, була старшою на 13 років. Вона йому відмовила. Як на мене, це відіграло певну роль у подальших стосунках Бандери з жінками. Також нам удалося розкопати деякі родинні таємниці Бандер.
— У цьому проекті, так само, як у «Таємницях Шевченка», показуватимете реконструйовані події минулого і запрошуватимете для цього акторів?
— «Таємниці…» засвідчили, що такий формат подачі історичних подій подобається глядачам. Тому й цього разу поєднуватимемо документальну частину, в якій показуватимемо авторські дослідження подій iз життя героя фільму, й акторську, ігрову. Степана Бандеру гратимуть троє акторів: малого, юнака і чоловіка середнього віку.
— Кого ще, крім головного героя, побачать глядачі?
— У фільмі ми значну увагу приділяємо Богдану Сташинському. Ще перед початком зйомок я — як автор — задалася питанням: чому Степан Бандера став символом? Адже в історії визвольного руху було багато цікавих та харизматичних постатей, про які більшість українців навіть i гадки не має. Чому саме Бандера? Сташинський — одна з відповідей на це питання. Саме він сприяв міфологізації імені Бандери. І, насправді, долі обох цих історичних персонажів багато у чому переплітаються між собою. Вони обидва стали жертвами системи.
— Чи буде у фільмі провокативна версія, як у «Таємницях Шевченка», про те, що мати Тараса Григоровича — не Катерина, а її сестра?
— Одне із завдань журналістів — привернути до свого продукту увагу глядачів. Особливо якщо йдеться про «затертий» до дір образ Кобзаря. Авторська детективна версія народження Шевченка була частково такою яскравою «обгорткою». Я не писала наукову дисертацію. А роздуми і гіпотези, вважаю, будь-який автор телефільму має право озвучувати. Привернувши увагу таким чином, нам вдалося по-новому розказати глядачеві про Шевченка — людину, поета і художника.
Степан Бандера — фігура, про яку більшість людей майже нічого не знає. Дискусії «герой» чи «зрадник», «патріот» чи «націоналіст» потребують відповідей. Його ім’я й досі розламує Україну навпіл. Тому додаткові версії заважатимуть зосередитись на основній лінії.
— Світлано, ви працювали у новинах, були ведучою провокативної «Секс-місії» Відзнявши два документальні фільми, чи бачите себе поза цим жанром?
— Вважаю, що журналіст має випробовувати на собі ролі, які ще ніколи до себе не приміряв. Так цікавіше. Тому поживемо — побачимо.
— Чи можете назвати, про кого хотіли б iще знімати історично-біографічний фільм?
— На каналі зацікавлені створювати лінійку фільмів під кодовою назвою «Обличчя епохи». Але конкретні прізвища визначатимуть потреби часу і зацікавленість нашого глядача.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
