«Шевченківський рік» від Ушкалова

«Академічний інтерес до Шевченка в мене з’явився десь після сорока»

— Леоніде Володимировичу, як відбулося ваше знайомство з творчістю Шевченка? Пам’ятаєте перший «Кобзар», огляд художніх творів?

— Шевченкову поезію я знаю змалечку. Зрештою, це саме вам скаже, мабуть, кожна людина, котрій випало щастя народитися, як і мені, в якому-небудь містечку на Слобожанщині в середині минулого століття. Першою книжкою моєї власної «Шевченківської бібліотеки» була книжка Петра Колесника «Безсмертний Кобзар» — київське видання 1961 року «для середнього шкільного віку». Правда, мені до того «віку» було тоді ще далеченько... А найулюбленіше видання Шевченка, яке є в нашій хаті, — вибрані твори Поета, що з’явилися 1978 року у видавництві «Дніпро»: паралельний українсько-французький текст у супроводі рясних репродукцій Шевченкових малярських робіт.

— У якому віці ви вперше відчули поезію Кобзаря, зрозуміли його?

— Відчуття чи розуміння поезії, зокрема й Шевченкової, — річ дивна. І все тут залежить від сили-силенної обставин. І від віку, звісно. Одне-єдине, що можу сказати напевно: академічний інтерес до Шевченка в мене з’явився десь після сорока. До Квітки-Основ’яненка — ще пізніше. Знаєте, мені чомусь здається, що з віком ти починаєш розуміти деякі дуже прості речі. Бо насправді вони найскладніші.

— Скільки часу пішло на реалізацію такої грандіозної та кропіткої праці, як «Моя Шевченківська енциклопедія»?

— Близько чотирьох років. Це не означає, звісно, що чотири роки я працював тільки над цим проектом. Наприклад, цього року, крім «Моєї Шевченківської енциклопедії», вдалося підготувати й видати ще три книжки: «Сковорода, Шевченко, фемінізм...», «Література і філософія: доба українського бароко», «Що таке українська література». До речі, остання книжка — це «уроки літератури», які я вів на шпальтах «України молодої». Зараз потроху працюю над книжкою про Драгоманова...

— «Моя Шевченківська енциклопедія» має присвяту вашій дружині. Вона є найпершим критиком і порадником?

— Так. Колись Квітка-Основ’яненко називав свою дружину «мій хатній цензор». А моя дружина — і «цензор», і редактор, і коректор, і навіть спонсор, бо деякі книжки ми видаємо власним коштом, а «фінансами» в нашій хаті відає дружина.

— Наскільки книга може бути цікава читачеві-нефілологу?

— Хотів би сподіватися, що вона може зацікавити будь-яку освічену людину. Книжка має підзаголовок «Із досвіду самопізнання». Іншими словами, це не так академічний проект із відповідною манерою думання та письма, як спроба збагнути самого себе, вдивляючись у творчість Шевченка. Я подаю тут гасла на зразок «азартна гра», «блакить», «губи», «капелюх», «кіт», «понеділок», «риба», «юність»... Словом, життя як воно є.

— Костомаров у спогадах про Шевченка писав, що «він умів доречно жартувати, гострословити, потішати співрозмовників веселими оповідками». Чи присутній такий Шевченко у своїх творах й у вашій енциклопедії?

— Ясна річ. Шевченко взагалі був іронічний чоловік. Один лише приклад. 29 серпня 1857 року. Пароплав «Князь Пожарський» пливе вгору Волгою, і лоцман показує Поетові на березі ріки нічим не примітний «пагорб Стеньки Разіна» й розповідає про нього купу небилиць. Насамкінець ще й додає, що Разін навіть розбишакою не був, а просто тримав на Волзі митницю, «збирав мито з кораблів і роздавав його бідним людям». «Комуніст, значить», — весело сміється Шевченко.

— На «Фейсбуці» є сторінка «Шевченко від А до Я», де публікуються ваші есеї з книги. Чия це ініціатива?

— Це була ідея мого сина Сашка. Він добре знається на соціальних медіа. Каже: «Батьку, давай влаштуємо в мережі «Шевченківський рік» від Ушкалових. Будемо викладати щодня по одному сюжету з енциклопедії». «Давай», — кажу. Отож, із березня ми так і робимо. За цей час на сторінку підписалося близько трьох із половиною тисяч осіб із різних країн. Переважно це люди від 24 до 35 років, тобто молодь з університетською освітою. Саме той читач, на якого я покладаю найбільші надії, — не тільки в сенсі розуміння Шевченка, а й у сенсі зміни нашого життя на краще.

— Ви планували й електронний варіант енциклопедії. Коли чекати на нього?

— Повна версія «Моєї Шевченківської енциклопедії» з’явиться у вільному доступі на сайті Харківської філії Національної спілки письменників України 9 березня 2015 року. Це буде подарунок усім шанувальникам Поета від Канадського iнституту українських студій та харківського видавництва «Майдан».

«Моя книжка — це варіація на тему Івана Дзюби: «Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе»

— Ваша праця є дуже вдалою спробою зрозуміти не лише творчість Шевченка, а й її семіотику. Чи відбулося нове «розкодування» його творчості? Як ваш досвід (науковий, читацький, викладацький) накладається на образ Шевченка?

— Щодо «накладання» мого особистого досвіду на образ Шевченка, то в енциклопедії я саме цього й прагнув. На презентації книжки в Київському університеті Марко Роберт Стех сказав: «Коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе». Саме так. Принаймні саме цього я й хотів. Моя книжка — це варіація на тему Івана Дзюби: «Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе». Що ж стосується моєї візії Шевченка, то, ясна річ, вона стала інакшою бодай тому, що я зробив для себе чимало різних відкриттів.

— Чи популярний та актуальний Шевченко серед молоді? Ось, наприклад, ваш син Сашко та його друзі як усвідомлюють Кобзаря?

— Якщо мою енциклопедію читає переважно молодь, значить, Шевченко для неї актуальний. Та хіба тільки це? Один із героїв роману Сашка Ушкалова «БЖД» говорить: «...Якби Тарас Григорович Шевченко народився, скажімо, в 1983-му... то з нього мав би вийти непоганий репер...». Так Сашко писав у 2006-му, коли йому було всього 23. Цікаво, чи говорив би цей герой про Шевченка-репера, якби Сашко писав «БЖД» сьогодні?

— Чи бачите новий спосіб і метод викладання творчості Кобзаря у школі та університеті? Які твори повинні обов’язково бути у програмі?

— Один із читачів сторінки «Шевченко від А до Я» написав у коментарях: «У школі Шевченка треба вивчати за енциклопедією Ушкалова». Якщо так, то я дуже втішений. Але мені важко давати тут якісь поради з однієї дуже простої причини: я ніколи не працював у школі. А університет — то зовсім інша річ. Там Шевченко виступає в ролі персонажа академічної історії літератури.

— Як загалом оцінюєте сучасний стан шевченкознавства?

— На цій ділянці нам іще працювати, працювати й працювати. Маю на думці навіть звичайнісіньку конкретику. Ось один приклад. У повісті «Художник» Шевченко цитує вірші: «Италия, счастливый край, / Куда в волшебном упоеньи / Летит младое вдохновенье / Узреть мечтательный свой рай». Що це за вірші? Коментатори казали, що то рядки з поезії Гайнріха Гайне. Але в Гайне я нічого такого не знайшов. Тоді я подумав, що то Шевченкова варіація на тему поезії Гоголя «Италия». Та насправді то вірші і не Гайне, і не Гоголя. Потім я з’ясував, що «Италия, счастливый край...» — це неточно зацитовані по пам’яті початкові рядки поезії Петра Плетньова «Тасс», надрукованої в четвертому числі «Журнала изящных искусств» за 1825 рік. Таких дрібниць насправді чимало. Я вже не кажу про якісь концептуальні речі.

— Чи впоралося суспільство зi святкуванням 200-річчя з дня народження Кобзаря? Що варто було би ще зробити у контексті такого свята?

— За всіх сказати не можу, але я особисто зробив усе, що планував. «Моя Шевченківська енциклопедія» видана. Збірка «Сковорода, Шевченко, фемінізм...» видана. «Щоденник» Шевченка з моєю передмовою й коментарями виданий. До речі, усе це зроблено без жодної допомоги з боку держави. Це я кажу для того, щоб підкреслити: все залежить від нас самих. А якщо й не все, то дуже-дуже багато.

— Що взагалі, на вашу думку, повинні читати українці? Що особливо цінним і важливим вважаєте серед текстів сучасної української літератури?

— Читати треба щось вартісне — чи вже воно українське, чи чуже, — бо книжок на світі сила-силенна, а життя коротке. Сам я читаю багато. Це для мене не тільки насолода, а й праця. Здебільшого читаю класику. Часом треба читати щось екзотичне. Наприклад, зараз пишу статтю «Маркіз де Сад, Ломброзо та інші: західні паралелі до «Я (Романтики)» Хвильового». То оце вже з місяць маю дуже пікантне чтиво... Із сучасних авторів читаю, ясна річ, найперше те, що пишуть мої друзі й знайомі — люди, яких я шаную і люблю: Забужко, Андрусяк, Дністровий, Жадан... У нас багато гарних авторів.