«Стоп» на обхідному маршруті

«Південного потоку» — одного з найпотужніших важелів російського газового тиску на Україну — більше не існує. Радісну новину повідомив зазвичай скупий на подібні повідомлення президент РФ Володимир Путін. ВВП, щоправда, сформулював свою тезу м’яко: поки не буде дозволу на прокладання труб від Болгарії, участь Москви у «Потоці» буде переглянуто. А керівник «Газпрому» Олексій Міллер сформулював позицію Росії чіткіше: «Все, проект закритий»... Найобразливіше для Москви, що обхідний маршрут «загинув» на свою третю річницю — стартував він 7 грудня.

Європа тільки рекомендувала...

А як же урочисто все починалося! Тоді, у 2012-му. З музикою, феєрверками та неодмінними обіцянками Москви показати всім «кузькіну мать». Російсько-італійсько-французько-німецький проект мав пролягти дном Чорного моря із околиць Анапи у болгарський порт Варну. Звідти дві гілки мали бути прокладені через Балканський півострів до Італії та Австрії. Хоча їхні точні маршрути так і не були затверджені. Планова потужність його мала становити 63 млрд. кубометрів щороку. Вартість — 16 млрд. євро. Хоча експерти вже тоді стверджували: у підсумку найамбіційніше будівництво «Газпрому» обійдеться суттєво дорожче. Причому ці затрати є невиправданими. Тобто собівартість транспортування є занадто великою, терміни окупності — також, і замість того, аби вкладати космічні суми у підозрілі проекти, Москві було би значно вигідніше використовувати українську ГТС. Деякі експерти навіть називали «Південний потік», на відміну від «Північного», великим російським міфом.

До того ж російський газ, як відомо, — це не економічна, а більше політична субстанція. І оскільки розвиток українського паливного комплексу для Москви не вигідний, Білокам’яна вирішила закопати свої газодолари на дні Чорного моря. Спочатку передбачалося, що роботи стартують у листопаді 2010 року. Потім дату перенесли на 2012 рік. Завершити ж їх планувалося вже у 2015-му.

Але на заваді всьому стала надмірна жадібність Кремля та спроби вивести себе за межі міжнародного правового поля. 17 квітня минулого року Європарламент ухвалив резолюцію, яка, хоча й носила рекомендаційний характер, але наполегливо радила відмовитися від спорудження об’єкта. Причини — Москва через свої спільні підприємства намагалася монополізувати роздрібний газовий ринок у Європі. Натомість на Заході така практика, на відміну від пострадянських «демократій», не прижилася. І антимонопольне законодавство рішуче зупиняє подібні спроби. Хоча ще тоді, навесні минулого року, рішучої заборони будувати обхідні газогони Європа не сформулювала.

Навіть попри те, що «Південний потік» був прямим конкурентом європейського газогону «Набукко», який мав прийти до Європи трохи північнішим шляхом. І який активно підтримує Брюссель і Вашингтон.

Остаточно зупинили спорудження газогону європейські санкції. Компанії, опинившись під обмеженнями з боку Заходу, не змогли продовжувати роботи. До того ж 18 вересня Європарламент ухвалив резолюцію, яка закликає розглядати питання зберігання газу, взаємозв’язку і реверсивних можливостей як стратегічні активи. Цього виявилося достатньо, аби нафтогазовий гігант Росія, який до того намагався роздувати щоки і твердити про власну велич та самодостатність, почав здуватися на очах, мов повітряна кулька.

Адже Європа, великою мірою, не наполягала на повному припиненні будівництва газопроводу «Південний потік», а лише вимагала його повної відповідності нормам «третього енергопакету».

Україна — без варіантів та альтернативи

«Ми не можемо почати будівництво у Чорному морі доти, доки у нас немає дозволу від Болгарії. Почати будівництво в морі, підійти до болгарського берега і зупинитися — це просто безглуздо, тому ми будемо змушені переглянути свою участь у цьому проекті», — сказав Путін, намагаючись вчергове робити добру міну при поганій грі. Тобто відвести назагал лояльній до себе державі роль цапа-відбувайла і тим самим приховати весь комплекс причин, які змусили його вчинити саме так.

Для Брюсселя такий крок Москви виявився несподіванкою. «Ми бачили повідомлення про намір Росії відмовитися від цього проекту, але поки не отримували ніякої офіційної інформації з цього приводу», — зазначили в Єврокомісії.

Несподіванкою, ще й напрочуд приємною, стало це повідомлення для України. Сокира над нашою головою вже не висить! Як відомо, Москва мала намір транспортувати свій газ до Європи двома «Потоками» — «Північним» і «Південним». Йшлося про обсяг 110 млрд. кубів. Це, мабуть, максимальний обсяг, який перекачала до Європи наша газотранспортна система у піковому 2008 році.

Тепер наша держава отримала додаткові козирі як для розмови з «Газпромом», так і з інвесторами, які мають намір вкладати в українську ГТС. Серед кроків, які, за логікою, мав би найближчим часом зробити офіційний Київ, — збільшити плату за транзит та наполегливіше ставити питання про умови транзиту. Насамперед, про перенесення пунктів продажу газу до Європи на україно-російський кордон. Що ми вже намагалися зробити, але наштовхнулися на небажання росіян іти на поступки.

«Кому газ?! Продам недорого!»

Російський президент Володимир Путін зазначив, що Росія перенацілить потоки енергоресурсів на інші регіони світу, в тому числі прискорить реалізацію проектів щодо зрідженого природного газу. Це доволі цікаво, адже раніше, як відомо, Москва напрочуд скептично ставилася до ідеї скраплювати природній газ та транспортувати його танкерами. Хоча подібні проекти, скажімо, Кувейта, змогли суттєво пожвавити торгівлю на газовому спотовому ринку.

Ну й ні для кого не є таємницею, що під «іншими ринками» Росія продовжує мати на увазі Китай: який не лише відмовився брати участь у фінансуванні будівництва газогону з Росії до Піднебесної, а й не поспішає замовляти тих самих рекордних обсягів газу, про які мріє «Газпром» задля власного фінансового порятунку. Наразі мільярдний Китай — суто теоретично — має намір купувати у Москви обсяг газу, який є значно меншим за той, що Росія продає Україні. Можливо. Колись. За доволі невисоку ціну... Якщо росіяни власним коштом збудують газогін.

Тепер до цих грандіозних планів у Москви додалася Анкара. І замість Європи та Китаю Володимир Путін вирішив «пригостити» своїм газом братню Туреччину. Як пояснюють російські експерти, логіка у цьому кроці залізна: споживання на цьому ринку у «Газпрому» зростає. Щоправда, про якісь конкретні обсяги і контракти не йшлося взагалі. Так само скупою на очікування виявилася турецька сторона. І цілком ймовірно, що вона може піти шляхом Китаю. До того ж, експерти вважають Туреччину проблемним споживачем.