Наказано вижити

Пішла й не повернеться

Красномовний приклад — історія з переходом напередодні старту чемпіонату Європи під російський прапор багаторічного лідера української збірної Юлії Манагарової, яка впродовж багатьох років вірою та правдою служила синьо-жовтій команді. Вочевидь дехто назве «зрадою» подібний крок 26-річної спортсменки, батько якої, до речі, — росіянин. Проте, як каже сама гандболістка, яка останні кілька років виступає за «Ростов-Дон», не від хорошого життя вона пішла на такий крок. «Ми нікому не потрібні. Для нас не проводять збори і не організовують турніри. Завжди збирають в останню мить! Із ставки в міністерстві нас зняли, принаймні коли я приймала рішення про відхід, зарплату ми не отримували. Я вже не кажу про екіпіровку, медикаменти, вітаміни — з усім цим постійно виникали проблеми», — в інтерв’ю виданню «Спорт-Експрес в Україні» зізналася Манагарова.

Як розповів «УМ» головний тренер «синьо-жовтих» Леонід Ратнер, залишити збірну Юлія вирішила іще по ходу відбору на ЧЄ-2014, проте ціною неймовірних вмовлянь Леоніду Анатолійовичу вдалося пригальмувати перехід Манагарової під російський прапор. Власне, за словами наставника, не в останню чергу саме завдяки старанням зіркової правої крайньої українська команда у важкій боротьбі виборола право на участь в фінальній частині Євро, яка, до слова, 7-21 грудня пройде в Угорщині та Хорватії. Примітно, що попри всі негаразди, українська жіноча збірна не пропустила ще жодного континентального форуму.

До подвигу готові?

Свої поєдинки групового етапу команда Леоніда Ратнера гратиме в Дебрецені, який знаходиться в 40 кілометрах від західного кордону України. Відтак заключні дні своєї підготовки до ЧЄ наші дівчата проводять в Ужгороді — на базі місцевих «Карпат». А кількома днями раніше українські збірниці гостювали в сусідній Словаччині, де в місті Михайловце провели два спаринги з національною збірною цієї країни. Як відзначив наставник словачок Душан Полож, ці поєдинки, в яких команди обмінялися перемогами, дали відповідь на останні його запитання й допомогли знайти оптимальні налаштування для команди.

А от наставник нашої збірної навряд чи отримав повноцінне уявлення про стан своїх підопічних, більшу частину з яких він «уживу» побачив за кілька тижнів до початку ЧЄ. До того ж через проблеми з візами до Словаччини не змогли поїхати одразу п’ятеро виконавиць, у тому числі й двоє основних воротарів. Власне Леонід Анатолійович, котрий, нагадаємо, привів «синьо-жовтих» до «бронзи» Афін-2004, не раз заявляв, що українська збірна має критично малу кількість товариських спарингів, без яких вдало виступати на міжнародних змаганнях неможливо. Відзначимо, що в минулі роки, готуючись до єврофоруму, українська збірна складена в переважній більшості з легіонерок, зігрувалася й обкатувалася на Кубку Турчина, проте цього разу, як сказала «УМ» віце-президент ФГУ Зінаїда Турчина, не знайшлося жодної команди, яка б погодилася приїхати до України на цей турнір. «Кого ми не просили — ні з ближнього, ні з дальнього зарубіжжя — всі категорично відмовилися їхати до нас, пояснюючи своє рішення війною», — сказала Зінаїда Михайлівна.

Тож назвати два «товарняки» зі словачками, в яких найрезультативнішою в складі українок була Вікторія Борщенко з того ж таки «Ростов-Дону», повноцінною підготовкою до ЧЄ навряд чи можна. А попереду на «синьо-жовтих» у групі С чекає, як вважає головний тренер української команди, усе найсильніше, що є у світі, — збірні Данії, Норвегії та Румунії. Як відзначила Зінаїда Турчина, вихід українок із групи (для цього потрібно зайняти, як мінімум, третє місце) федерація розцінить як перемогу й обіцяє належну винагороду за такий спортивний подвиг. Хоча, на думку Ратнера, зробити це буде неймовірно складно, адже наші майбутні суперниці мають значно вищий рівень та клас.