Наступного року виповнюється 325 рокiв від дня народження святого праведного Петра Калнишевського — останнього кошового отамана Запорозької Січі, видатного українського державника, воєначальника і полководця. Нині, під час війни Російської Федерації проти України, ця дата набуває особливого значення. Адже значною мірою завдяки послідовній діяльності Петра Калнишевського землі Південної України було заселено й освоєно саме українцями. За десятиріччя його керівництва тут виникло 45 нових українських містечок і сіл та кілька тисяч козацьких хуторів-зимівників. Він активно протидіяв заселенню земель Війська Запорозького Низового іноземцями, яке провадила Катерина Друга (справа доходила до збройних конфліктів), обстоював права та вольності козацькі, що, зрештою, й стало однією з причин зруйнування Запорозької Січі російськими військами в червні 1775-го та ув’язнення Петра Калнишевського в тюрмі Соловецького острова, де він і помер восени 1803-го.
Завдяки далекосяжній мудрій політиці Петра Калнишевського південь України був заселений українцями з більш густонаселених регіонів, які швидко перетворили цей посушливий край на своєрідну житницю не лише Російської імперії (нині освоєну козаками землю реставратори монархії й послідовники політики Катерини Другої називають «Новоросією»). Саме ж Січове містечко — пристань на річці Підпільній — стало потужним портом, чи не єдиним виходом до Чорного моря на півдні Російської імперії, через який і Січ, і вся Україна та й імперія, й навіть Польща торгували з іншими країнами світу. Адже в Російській імперії тоді взагалі не існувало флоту на південних водоймах, і основною військовою потугою на Чорному і Азовському морях була козацька флотилія запорожців. Петро Калнишевський особисто переймався міжнародними політичними й економічними зв’язками Січі, мав ефективну розвідувальну агентуру в інших країнах, тобто Січ за його кошовства набувала всіх ознак державності. Він був видатним воєначальником, флотоводцем та передусім геніальним господарником, економістом, державотворцем. Він і сьогодні на передовій. Українська православна церква Київського патріархату влітку 2008 року канонізувала Петра Калнишевського, а, як сказав святий Димитрій Ростовський (Данило Туптало), «святі Батьківщини своєї після смерті не покидають».
Уже понад чверть століття група українських патріотів популяризує життя і творчість останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. 12 років тому ми зареєстрували Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського — повертаємо з сутінків історії України її призабутих героїв. Нині маємо на належному державному рівні відзначити 325-рiччя від дня народження Петра Калнишевського. Це потрібно передусім живим. Пропонуємо оголосити наступний рік роком Петра Калнишевського і козацької слави, ухваливши це указом Президента України чи постановою Верховної Ради України, створивши для цього оргкомітет.
Передусім треба знайти кошти для завершення фільму про Петра Калнишевського, над яким уже з десяток років працює знімальна група, видати масовими тиражами книги про останнього кошового та його епоху, назвати його іменем корабель, запровадити медаль імені Петра Калнишевського, запланувати широкі громадські заходи на всіх рівнях української держави.
Наступний рік узагалі варто оголосити роком козацької слави, поглибленого вивчення української історії на тлі неоголошеної війни. Адже, окрім 325-річчя від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, попереду — 525-річчя від першої документальної згадки про українських козаків, створення Січі, 510 років від найдавнішої писемної згадки про кобзарів і 335-річчя з дня смерті Івана Сірка. Три сотні років українське запорозьке козацтво було славним військом і оборонцем нашої землі.
Указ Президента/постанова Верховної Ради України про відзначення 325-ліття від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі, святого праведного Калнишевського.
12 липня 2015 року виповнюється 325 років від дня народження видатного українського державника, воєначальника, останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, який відбував довічне ув’язнення у Соловецькому монастирі, де помер у 1803 роцi на 113-му році життя. За свій життєвий подвиг і мучеництво в червні 2008 року Петро Калнишевський канонізований Українською православною церквою Київського патріархату як «святий праведний».
На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>
У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>
Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>
«...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>
Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>
