Хто стане камікадзе?

«Сьогодні Спілка письменників — це зовсім не те, що раніше. Колись письменник цілком і повністю залежав від Спілки: для того, щоб видати книжку, потрібно було, щоб вона потрапила у план, а плани затверджувала Спілка, тут видавали квартири, а часом — і творчі відрядження до мами у село оплачували, щоб можна було книжку дописати і сили набратися. А тепер письменник практично не залежний від Спілки», — поділився з «УМ» колишній голова цього творчого об’єднання Юрій Мушкетик. Утім письменники і досі є деякою мірою володарями суспільної думки, тому інтерес до того, хто ж очолить це творче об’єднання, неабиякий.

Якщо відверто, то з очільниками Спілці письменників останнім часом не дуже щастило. Після Юрія Мушкетика її дві каденції поспіль очолював Володимир Яворівський, якого письменники тепер звинувачують у розпродажі практично всього спілчанського майна (саме за його головування Спілка практично позбулася своєї поліклініки, легендарної кав’ярні «Еней», багатьох корпусів у Будинку творчості в Коктебелі тощо). Віктор Баранов, який прийшов йому на зміну, так і не зміг ні повернути майно, ні втримати хвилю пожвавлення життя Спілки, яка з’явилася після його обрання. Тепер, після передчасної смерті Баранова, її має очолити людина, яка зможе втримати баланс між вшануванням старої школи письменництва і вдоволенням амбіцій молодих. До того ж в умовах, коли уряд оголосив, що цього року творчі спілки, які раніше отримували з бюджету кошти принаймні на зарплату працівникам, можуть бути позбавлені державної підтримки.

Нині на роль таких камікадзе є три офіційні претенденти: Олексій Кононенко (відомий тим, що у 2004 році разом iз Наталею Околітенко намагався змістити з посади Володимира Яворівського), очільник Київської організації СПУ та головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський та секретар Спілки з роботи з творчою молоддю Сергій Пантюк. Утім можуть бути і сюрпризи: за статутом Спілки, під час з’їзду до цього списку можуть додатися і делегати від громади, і самовисуванці.

«Спілку потрібно рятувати як бастіон української культури. Але їй необхідна модернізація. Спілка має стати сучасною творчою організацією, яка гуртує і підтримує письменників, своєрідною профспілковою організацією, об’єднаною за цеховим принципом. Потрібно налагодити книговидавництво, відстоювати українську мову, українські тренди, в тому числі й лобіювати це на державному рівні. Бо недарма кажуть: якщо держава не витрачає гроші на книжку, вона змушена витрачати гроші на війну. Власне, це ми і бачимо сьогодні», — переконаний Михайло Сидоржевський.

Схоже, це буде остання спроба реанімувати Спілку письменників і повернути їй активну роль і у творчому житті, і в суспільному. Бо все частіше серед письменницького кола лунає думка, що творчі спілки — це рудимент минулого, і можна спокійно обійтися і без цього. Хочеться вірити, що майбутнім очільникам Спілки вдасться довести зворотне.

А про всі інтриги майбутнього з’їзду читайте у найближчому номері «УМ».