Читаючи останнi номери газет, слухаючи новини, доходжу висновку, що повертаємося у 1917 рік. У той час Україна була проголошена незалежною державою, але час був важкий. Для розбудови держави і зміцнення армії не вистачало коштів. У такий складний для держави час з’явилися Винниченко, Махно та їм подібні. Не сподобалися їм дії Петлюри, Коновальця. Почали створювати окремо діючі загони, з’явилося багато нових гетьманчиків, і з цього скористалася Москва. Українська держава перестала існувати. Україна знову стала рабинею Москви.
Сьогодні новий Президент П. Порошенко прийшов до влади при цілковитому розвалі армії, Україні загрожує нове московське поневолення. І новий Президент почав свою роботу з пошуку допомоги на Заході. Це давалося не так легко при постійній брехливій інформації Москви.
Поволі почала зміцнюватися армія. І тут з’явилися горе-політики з різною критикою Президента: «Не так діє, замало ще зробив». А що зробили ви, панове Ляшко, Тимошенко, Гриценко і їм подібні, доброго для України за двадцять три роки існування Української держави? Пані Тимошенко зуміла дещо зробити. Головне — показати в негативному світлі дії Президента Віктора Ющенка в той час, коли він будив в України почуття національної гідності після сімдесятилітнього московського рабства, після спланованого Москвою Голодомору, де загинув цвіт українського села. На додачу пані Тимошенко нагородила Україну боргом перед Росією за неспожитий газ.
Сьогодні, коли новій владі (у тому числі й Президентові) дісталися руїни армії, руїни економіки, які не так легко відбудувати, з’явилися нові претенденти на керівні посади, і все це на догоду Москві, щоб допомогти Путіну створити на руїнах Української держави якусь Малоросію.
Та Україна пробуджується. Молодь, що виросла в Українській державі, починає дивитися на все, що вiдбувається, по-новому. Молоде покоління бачить різницю в діяльності урядів європейських держав та в солодких промовах деяких політиків, що закликають до конфронтації з Президентом і урядом України.
Сьогодні, в час бойових дій на сході України, повинно відбутися об’єднання нації. Щоб після такої руїни навести лад у державі, кожен українець зобов’язаний не воювати з таким же українцем, а зайнятися наведенням ладу в своїй області, місті чи селі. А українській інтелігенції час подбати про поширення національної самосвідомості в тих регіонах України, де північна сусідка дбає про русифікацію українського населення.
Якщо ми усвідомимо, що не боротьба між собою за владу, а об’єднання всіх українців задля спільної справи є нашою основною зброєю і захистом, то перемога буде за нами, бо ми — сильна нація, яку в єдності ніякий ворог не зможе здолати.
Стефанія Костюк,
ветеран ОУН-УПА
Івано-Франкiвськ