У бiй проти москалiв... веде Суворов?
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Едуард Матвєєв попросив не показувати його обличчя — терористів краще бити невпізнаним. (автора.)
«Оцей орден — радянський, «Червона зірка». Я отримав його в 1991-1992 роках під час служби у Внутрішніх військах в Узбекистані, де виконував завдання по боротьбі з незаконними бандформуваннями. В боях знищив вісьмох бойовиків та сім їх транспортних засобів», — розповідає старлей Матвєєв.
«Чи проводжу паралелі між тими подіями й АТО на Донбасі? — Кола на мить замислюється. — Ні, то зовсім інша війна. Там були гроші, наркотики, боротьба за контроль над каналами наркотрафіку й більше нічого. Там воювали тільки місцеві — а на Донбасі переважно найманці з Росії».
«Власне, до випробувань в оточенні я був готовий, — розповідає старший лейтенант Матвєєв. — Адже навчався на факультеті внутрішніх військ Академії внутрішніх справ за спеціальністю «командир мотострілецького підрозділу ВВ», і наш командир готував нас до такого типу війни. Тривалий час служив у Внутрішніх військах, згодом працював юристом — це моя друга освіта, здобута в академії МВС. Загалом, вважаю себе досвідченим офіцером, передаю свій досвід добровольцям і мобілізованим, які ще не нюхали пороху, проводжу заняття для молодих бійців».
Мешканець Шевченківського району столиці Едуард Матвєєв пішов захищати Україну як доброволець ще 8 березня; був командиром зведеної роти міліції Києва й Київської області. Із березня до серпня ніс службу в районі міста Маріуполь.
Це тепер у місті на Азові — українська влада. А навесні Маріуполь був однією з «гарячих точок», де панували сепаратисти. «Ми чотири рази брали штурмом Маріупольський міський відділ міліції, але не мали змоги його утримувати й щоразу відступали до порту, де дуже добрі укріплення у складських приміщеннях. Там нас тричі завалювало уламками. Якось я дві години провів під камінням... Ми протрималися майже два місяці, перебуваючи в оточенні, часто — в тривалій блокаді. Аж до того дня, коли Маріуполь був повністю звільнений від окупантів», — розповідає старший лейтенант.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Матвєєв отримав за те, що в Маріуполі врятував двадцять дітей із дитячого садка. «Російські козаки влучили з вогнемета «Оса» в дитсадок, він загорівся. Ми відвели атаку, витягнули звідти дітей і поранену виховательку», — згадує офіцер.
Орден «За мужність» ІІ ступеня — Едуардова нагорода за виконання завдань з утримання маріупольського порту. Київська міліція тримала там оборону, щоб росіяни не могли використати порт для постачання своїх військ. Ішлося про доставку з Криму техніки, нещодавно «віджатої» російськими окупантами в української армії.
Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня — це вже відзнака за чотири танки російських загарбників, підбиті Колою там же, в Маріуполі.
«Великі танкові колони, переважно «64-ки», ішли через місто, починаючи з кінця травня, — згадує Матвєєв. — У нас спочатку не було протитанкового озброєння — тільки укорочені автомати Калашникова, ми ж міліція. Згодом ми отримали протитанкову зброю, РПГ, гранатомети «Муха» і ними відповідали ворогам на спроби зайняти нашу землю... Точилися дуже тяжкі бої. Ми, можна сказати, перебували у складських приміщеннях, як у фортеці. Нас постійно штурмували, але ми не здали жодної башти. Натомість захопили в російських козаків 76 протитанкових рушниць 1943 року випуску і з них перебивали траки танків, а потім — добивали ворожі бронемашини ручними протитанковими гранатометами».
«Тепер командування знає: якщо наступатимуть танки — офіцер із позивним Кола буде там», — каже Едуард. 15 серпня його мобілізували до лав Збройних сил. У 12-му тербаті, враховуючи маріупольський досвід Матвєєва, його призначили командиром окремого протитанкового взводу.
А в районі Маріуполя Кола відзначився ще в один спосіб. Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня він отримав за те, що особисто знищив одного з сепаратистських командирів, козацького отамана з Ростовської області. «Як це було, в подробицях розповісти не можу, бо виконував завдання СБУ», — зазначає офіцер.
Його бойова служба в 12-му бтро — це вже протилежний край Донбасу, Луганщина. Якщо в порту Маріуполя Кола заробив контузію, то на блокпосту біля села Весела Гора Слов’яносербського району — осколкове поранення.
«Обстріли «градами» були постійні. Коли тривав наступ на наші позиції, нас «прасували» «градами» щогодини. Під час одного з таких обстрілів я не встиг добігти до укриття, й осколок зрикошетив у праву руку», — Едуард говорить повільно, іноді робить вимушені паузи, зціплює зуби. Рука болить. «Але в лікарню на стаціонар я не лягав — лікувався амбулаторно. Приїхав додому в десятиденну відпустку — і знову до хлопців на блокпост. Інших справ зараз не уявляю. До цивільної роботи повернуся тільки після перемоги над ворогом. Поки ж що кінця ми не бачимо», — каже бойовий офіцер, який зайшов у справах до міського військкомату.
«Це дуже важка для нас війна, — визнає Матвєєв. — На мою думку, вона буде довгою. І так само, як зараз, приховуватиме для українських солдатів небезпеку щохвилини загинути під обстрілом із реактивних систем залпового вогню».
«Насправді ми боремося не з ополченням, як вони себе називають, а з російською армією, — переконаний Едуард. — І сенс цієї війни — захистити Україну, її територіальну цілісність та незалежність. Якщо ми здамо Донбас — невдовзі російські окупанти увійдуть і в Київ. Треба щосили тримати нашу землю вкупі й не давати загарбникам диктувати свої умови».
До тривалої, окопної війни Кола готовий. «Є буржуйки, є теплий одяг, взуття, шапки, рукавиці . Із цим дуже допомагають волонтери. Деякі тримають над нами постійне шефство, деякі привозять передачі несподівано, — посміхається старлей. — От у чому проблема — так це у відсутності на озброєнні підрозділу важкої техніки. Мій взвод мав би бути на БРДМі (бойова розвідувально-дозорна машина. — Авт.) із протитанковими ракетами. Але цього немає. Немає й БМП (бойова машина піхоти). Добре, що гранатометів не бракує».
А ще добре — що відбулася психологічна спайка військового колективу. «Уже неможливо на око визначити, хто доброволець, а хто мобілізований, хто служив в армії раніше, а хто ні», — констатує Матвєєв. За його словами, досвід на війні — це те, що набувається швидко. Було б бажання його здобути. «Досвід приходить із боями, і навіть небайдужий до долі України патріот-доброволець, який тільки тепер уперше взяв до рук автомат, може бути більш вправним бійцем, ніж військовослужбовець-контрактник», — вважає Кола.
Крім іншого, кавалер чотирьох орденів за АТО приїздив до Києва ще й для того, щоб клопотати про нагородження бойових побратимів. Солдати повинні відчувати, що держава їх цінує, і ордени та медалі — один із чітких виявів такої пошани. Щоб нікого не забути, Кола дістає папірець із записами: «Рядові з позивними Батя, Кот... Офіцер Турист із другої роти охорони. Ротний Дмитро Франко. Дєд — майор В’ячеслав Назаренко. Старший лейтенант Андрій Мукан, командир взводу. Вони дуже добре трималися на Вергунці, на Металісті, на Веселій Горі. Той же Демон — старший лейтенант Андрій Демура, комвзводу охорони. Командир батальйону полковник Микита, начштабу полковник Білосвіт... Я вважаю, вони заслужили високі нагороди, виконуючи бойові завдання в дуже важких умовах».
Тож Едуард Матвєєв звернуся до Президента України, аби цих чоловіків відзначили орденами й медалями.
Як ставляться до української армії мешканці Донбасу? Думка Едуарда Матвєєва з цього приводу така: «На Луганщині на блокпостах ми налагодили контакти із місцевим населенням, надаємо всіляку допомогу. Вважаю, там ставлення до України — 50 на 50. А в Маріуполі абсолютна більшість місцевих — озлоблена проти росіян. «Посприяли» цьому російські козаки, які сікли городян за інакодумство та інші провини 30 батогами».
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>
Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>
Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>
Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком її громадян.
Згідно із Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військовий облік повинні ставати військовозобов’язані громадяни віком від 18 до 60 років, які прибули на нове місце проживання з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону. >>