Художник-кераміст Рустем Скибін, не дочекавшись підтримки від держави, відкрив невеликий культурний центр кримських татар «Тамга».
Напівкругла будівля зеленого кольору, побудована 1915 року архітектором Валеріаном Риковим і скульптором Федором Балавенським у стилі бароко з рясним ліпленням і строгими колонами — ідеальний варіант для будь-якого класичного палацу. Ще у ХІХ столітті там був іподром — наймодніше місце у Києві на Печерську. Згодом там розміщувалася Національна академія аграрних наук.
Цікаво, що за нерухомість у центрі Києва, яку пообіцяли у травні віддати під «Кримський дім», ще до червня точилися неабиякі пристрасті. Корпорація «Украгропромбуд» з 2010 року доводила по судах, що так званий «Будинок іподрому» вибув із держвласності та перейшов у власність корпорації. А це, між іншим, ласий шматок зі всіх боків — об’єкт культурної спадщини, орієнтовна вартість якого понад 127 мільйонів гривень і загальною площею майже 4,9 тис. м. кв. Печерський районний суд став на сторону корпорації. Проте за скаргою прокурора в Апеляційному суді це рішення було скасовано. На початку літа Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касацію корпорації. Відтак будинок має бути звільнений і повернутий у держвласність.
Та сьогодні будинок на Суворова, 9 швидше нагадує притулок для привидів, аніж «Кримський дім», який от-от відкриють. Відтоді, як Яценюк наобіцяв татарам рай у Києві, минуло більш ніж півроку, а ситуація як була на рівні документів, так і залишилася. Таке враження, що парадні на Суворова, 9 останній раз відкривалися ще до 2010 року, коли «Украгропромбуд» вирішив привласнити об’єкт.
Однак міністр культури Євген Нищук не втрачає оптимізму. На початку листопада в інтерв’ю він розповів: «Ми створюємо «Кримський дім» — наразі є директор і статут. Майже вирішено питання з приміщенням. Зараз його планують відкрити за адресою Суворова, 9. Ця споруда потребує реконструкції й ремонту...».
Тож, зі слів Нищука, з травня міністерство все-таки спромоглося на декілька справ: був затверджений статут, обраний директор і оцінений стан будівлі. «УМ» звернулася до пана Нищука з проханням пояснити, в якому ж стані будинок усередині, що конкретно слід реконструювати і чи скоро буде відкриття. Міністерство довго ухилялося від офіційної відповіді, врешті в телефонному режимі його співробітник пояснив, що на всі запитання може відповісти лише одна людина. Цей єдиний «компетентний герой» — директор майбутнього «Кримського дому», але через технічні моменти його досі не призначено офіційно, тому не має права давати жодних коментарів із цього приводу. І хто цей загадковий містер, у Мінкульті теж відмовилися називати прізвище.
Та кримські татари — люди благородні і вірять на слово. От буквально на днях уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу, один із провідників кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв у «Фейсбуці» написав, що вже до кінця року в столиці планують відкрити «Кримський дім». «У цьому приміщенні облаштують культурний центр, де проходитимуть виставки та концерти», — впевнений Джемілєв.
Рустем Скибін ще навесні, коли з родиною виїхав з Криму, мріяв про майстерню у Києві. Планував про затишний куточок на Суворова, 9. До останнього вірив, що Кабмін і Мінкульт виконають обіцянки. Рустем розповів, що познайомився з людиною, яку ще не офіційно призначили директором «Кримського дому», бачився з ним поза будинком на Суворова. Після зустрічі художник зробив висновки, що долю треба брати за роги і самому відкривати центр культури. Чекати немає часу.
Ще мешкаючи в Криму, Рустем Скибін у селищі Акрополіс Сімферопольського району створив творчу майстерню El-Cheber (у перекладі з кримськотатарської мови «країна майстрів»). Тепер «за кошти майстрів творчої студії El Cheber, а також звичайних небайдужих людей, ми зняли невелике приміщення по вулиці Глибочицька, 33/37. Зараз намагаємося облаштувати там невеликий культурний центр кримських татар «Тамга». З держбюджету попри наші звернення жодної підтримки не надійшло. У тому приміщенні, яке вдалося орендувати, не можна проводити повноцінні виставки, симпозіуми», — пояснює Рустем. Центр розташовується в колишньому житловому будинку і займає однокімнатну квартиру. Навряд чи такий центр культури можна вважати якісною підтримкою культури кримських татар на материковій частині України, на яку вони так сподівалися, вивозячи свої колекції та майстерні з Криму навесні цього року.
Попри все, кримськотатарські майстри, самі перебуваючи в скрутному становищі, вже встигли провести в новоствореному центрі благодійні майстер-класи для поранених бійців, а також для психологів, які з ними працюють. Як каже Рустем, головне — це показати пораненим, що життя, не дивлячись ні на що, продовжується. За один майстер-клас кожен військовий робить горнятко, прикрашає його орнаментом — як символ того, що він досі може щось робити, може творити.
Художник-кераміст у Києві не відпочиває ні дня. Попри зайнятість у культурному центрі кримських татар «Тамга» та організації виставок, він встигає і в фільмі зніматися. Нещодавно у київському Центрі освіти і культури «Майстер Клас» Рустем презентував короткометражний документальний фільм Crimea Unveiled («Крим зсередини») режисера Ольги Моркової. Стрічка розповідає про депортацію кримських татар 18 травня 1944 року, коли народ був розпорошений по Середній Азії та в Сибіру, втрату багатьох предметів культового та ужиткового мистецтва, а також технологій їх виготовлення.
«Навесні цього року я відчув, що ситуація повторюється. Тоді я вивіз із Криму на материкову Україну свою родину, а також колекцію творів декоративно-прикладного мистецтва — сучасних та антикваріату», — розповідає Рустем Скибін. Режисерка обрала його прототипом головного героя фільму — художника, який, виїжджаючи з Криму, переймається не лише власною долею, а й культурою свого народу.
У фільмі Рустем розповідає, що один народ відрізняється від іншого ставленням до зовнішнього і внутрішнього світу, релігією, мовою, культурою. Короткий метр ніби заряджений енергією Криму, моря, наповнений яскравими пейзажами півострова та зображенням незвичайних тарілок, килимів, картин, керамічних панно, ювелірних виробів. Основне повідомлення, яке передає фільм — не можна дозволити, аби така неординарна і багата культура була повторно втрачена після анексії Криму. Саме про це кадрами фільму намагається докричатися до всього світу організація «КримSOS», американське посольство, «Фонд Ріната Ахметова» та ГО «Українське Фулбрайтівське Коло», які підтримали проект.
Режисер фільму зізнається: «Насправді, я не вмію робити кіно, і це мій перший досвід. Працюючи у представництві Управління Верховного комісара ООН у справах біженців із татарами, які переїхали з Криму, сама будучи звідти, я подумала, що хочу створити документальний фільм. Crimea Unveiled вийшов завдяки тим людям, яких я зустріла: Рустему Скибіну, його дружині Ліані Веліляєвій, які дозволили нам бігати за ними з камерами, операторам Миколі Дондюку та Максу Руденко, моєму співрежисеру, а також іншим людям, багатьох з яких ми навіть у титрах прописуємо як анонімних, адже вони зараз перебувають у Криму, і розголошувати їхні прізвища небезпечно».
У фільмі використовується оригінальний саундтрек, який був спеціально записаний і вживу продемонстрований на презентації музикантами Фімою Чупахіним, Ельвірою Сарихаліл та одеською групою «Зіра». Показ стрічки про історію кримських татар доповнювався виставкою керамічних та інших виробів Рустема Скибіна. Співзасновниця громадянської ініціативи «КримSOS» Таміла Ташева — один з організаторів кінопоказу — поділилася з «УМ» інформацією про те, що фільм планують показати на міжнародних фестивалях, зокрема на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA в Києві.
Окрім відкриття культурного центру кримських татар, студія El Cheber займається розробкою нових інтерпретацій традиційного символу кримських ханів — «тамга» — на честь якого й названо осередок. Художники прагнуть надати класичному жовтогарячому знаку на блакитному полотні, як його зображають на прапорі, сучасного різноманітного, індивідуального звучання. Так визначається тема, крізь яку буде розглядатися символ, наприклад, золотий переріз, а потім художники намагаються поєднати її із зображенням класичної «тамги».
Розробляючи нові орнаменти, якими прикрашають «тамгу», майстри спираються на інформаційні коди, глибинний семіотичний зміст символів кримськотатарської художньої творчості. Наприклад, уже розроблений, переосмислений Едіє Мустафаєвою знак, заповнює структура родового дерева. Схожий мотив наречена вишивала на подарунках своєму майбутньому чоловікові, в ньому поєднуються побажання розуму, сили та багатства. В основі структури — трикутник як знак землі, основи фізичного існування. З нього росте кипарис, який у татар означає чоловіка, главу родини. Гранат у центрі композиції символізує духовні та матеріальні блага. А в зображенні гілок із квітами та плодами автор вкладає побажання щедрого і легкого народження дітей. Поєднання символу кримських татар і родового дерева символізує благополуччя і процвітання всього народу.
Глибокий зміст має не лише «тамга». Батик-панно, настінні тарілки, оздоблений гончарний посуд, вишивка, срібна філігрань, золоте шиття та багато інших творів декоративно-прикладного мистецтва уособлюють у собі, щоб потім переповідати віками, цілі історії, які свого часу написані, вишиті, вирізьблені на них талановитими митцями. Увесь цей дивовижний матеріальний світ кримських татар, який відображає довгий життєпис народу, можна побачити до 29 листопада на виставці «Zincir. Ланки пам’яті» у Центрі культури та мистецтва по вулиці Хорива 19-В, що на Подолі.
Виставка вперше поєднує знімки фотохудожника з Криму, який виступає під псевдонімом BAYKUS, із роботами кримськотатарських майстрів, які надали колекціонери Ольга Мирцалова, Рустем Скибін та інші.
Унікальність експозиції в тому, що відвідувачам представлені фотографії, зроблені під час початку масових протестів кримських татар у Москві у 1987 році, коли вони з’їхалися до столиці СРСР, аби вимагати повернення всього народу на історичну Батьківщину. Роботи самого BAYKUS демонструють, як жили кримські татари, вже повернувшись додому, а також події початку 2014 року, коли кримські татари знову опинилися в небезпеці на своїй власній землі. Надзвичайно символічне значення зараз має фотографія від 17 травня, на якій кримські татари традиційно відзначають акцію «Запали вогник у своєму серці», разом запалюючи свічки у формі герба і фрази No Genocide.
На другому поверсі представлені роботи багатьох учасників творчого об’єднання «Чатир-Даг» проекту «Кримський стиль», керівником якого є кримсько-татарський художник-мистецтвознавець Мамут Чурлу, а також графіка відомого художника Амета Сеіт-Аметова.
Багато речей в експозиції для звичайних відвідувачів будуть зберігати свою таємницю, зокрема таємницю назв. Наприклад, у Центрі культури та мистецтва можна побачити думбелек. Насправді — це кримськотатарський старовинний ударний музичний інструмент, який традиційно виготовляли з глини і волового пузиря, або козиної шкіри. Думбелек може бути двох видів: у формі кубка та у вигляді парних литавр. Зазвичай на ньому грали паличками з очерету. Також гостей виставки неодмінно зустрінуть сураілі, бардахи, які українці звичайно називають глечиками для води.
Не «завдяки», а «всупереч»
Незвичною виявляється і кухня кримських татар. Відомий усім смажений на олії чебурек (із кримськотатарської «чий бьорек» — «сирий пиріжок») має малознаного друга на ймення «янтик». За формою і начинкою вони схожі, проте «янтик» смажиться на сухій сковорідці, а потім на гарячий «янтик» кладуть вершкове масло. Тому він виходить більш дієтичним. Багато у традиційній кримськотатарській кухні і солодощів: «шекер кийик» («цукрові хустинки») — слойки, просочені медом або цукровим сиропом, печиво «хураб’є». «Є ще такий традиційний кримськотатарський рулет із начинкою з гарбуза та горіхів. Називається «хабахли бурма», — розповідає кримський татарин, який переїхав до Києва і зараз поза своєю родиною та колом друзів називає себе вигаданим ім’ям — Арслан Боруєв, адже розуміє, що жити під своїм справжнім ім’ям для нього небезпечно. Під час воєнних дій навесні в Криму він організовував доставку їжі для військових у частини, ініціював збір коштів на допомогу військовим.
«Коли я виїхав з Криму, мій друг допоміг мені перевестися до Київського національного університету будівництва і архітектури. Так само своїми силами та своїх близьких я вирішував питання із житлом». Арслан розповів «УМ», що намагається тут, у Києві, почувати себе частиною свого народу: в своєму колі він розмовляє кримськотатарською мовою і спрямовує свій талант архітектора на створення типових для культури кримських татар будівель.
Та перш ніж творити нові будинки, варто смачно поїсти. «У мене вся сім’я знається на кримськотатарській кухні. Саме кулінарія дуже яскраво відображає наш національний колорит. Не хочу, щоб вона була втрачена, або асимілювалася з іншими культурами, як це було за радянських часів. Тому я так хотів відкрити в Києві невелику кримськотатарську випічку, де зможу готувати для всіх саме кримськотатарські страви. Та коли я спробував цим зайнятися, я зрозумів: мало того, що, коли ми тікали з Криму, не отримали жодної підтримки, до того ж, ніби навмисне, нам вигадали тут всілякі перешкоди. Я дізнався, що людина з кримською пропискою не може відкрити в Києві будь-яку установу. До того ж, мені повідомили, що для цього потрібна реєстрація, а відділ реєстрації кримських татар розташований у Миколаєві, куди я маю поїхати».
Як результат вимушеної боротьби з державою, в якій Арслан так хотів залишитися, що покинув свій власний дім, він усе ж зміг відкрити кримськотатарську випічку по вулиці Верхній Вал, 16. Від продажу випічки Арслан 10 відсотків щомісяця перераховує на фронт бійцям. Це типовий випадок і звичайні проблеми тих кримських татар, які вирішили, попри все, жити в Україні і переїхали до різних міст. Яка вірогідність того, що з такою підтримкою, яку їм надають з відкриттям «Кримського дому», реєстрацією закладу кримськотатарської національної кухні, житлом, роботою, кримські татари зможуть комфортно жити та розвивати свою культуру — невідомо. Проте кримські татари — народ, який настільки любить свою культуру, що навіть у такий складний час намагаються розвивати її не «завдяки», а «всупереч».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
