Кінець листопада щороку, апелюючи до нашої пам’яті, нагадує нам, українцям, що історія наша складна і драматична. Адже в цей час ми поминаємо невинно убієнних під час Голодного мору предків наших. А відтепер — молимось і за вічний спокій Небесних Сотень...
Очевидно, Господь послав нам ці неймовірно важкі випробування, аби після них ми назавжди стали великою, єдиною, могутньою європейською нацією. Вірю у це, бо не зможу дітям своїм і студентам розповідати, що кращі українські хлопці життя свої поклали даремно... Бо це тоді навіки зробиться нашою національною провиною, перед святим небом, перед рідною землею, перед світлою пам’яттю Українських Героїв та долею майбутнiх поколінь.
Тривожно минає рік, який абсолютно змінив нашу національну свідомість. Моя нація стала сильнішою, засвоїла найжорстокіші, найболючіші уроки. Українська земля залита кров’ю своїх кращих синів, багато з яких ще навіть не встигли подарувати їй нове покоління українців. Безглуздо, дико, несправедливо відійшли у розквіті власних сил кращі Українські Герої, не шкодуючи ані життя молодого, ані гірких сліз своїх матерів. А скільки ще могли зробити для розбудови Української держави!..
Це, без сумніву, закономірно, що ворог знищує найкращих у рядах свого супротивника. Але чим ці хлопці завинили перед світом? І чим Україна завинила перед небесами, що таку високу ціну платить за власну незалежність?..
Сумно через втрачений Крим, знищений Донбас, через тисячі передчасно й несправедливо обірваних українських життів, які для когось — звичайна статистика... Хто відповість за все це перед Господом й історією? Хто все це зуміє зупинити і засіяти поле новим зерном?..
21 листопада відзначаємо першу річницю Революції Гідності.
Але хотілось би нагадати моїм дорогим українцям і всім, хто випадково (чи не дуже!) забув, що 22 листопада минає 10-та річниця Помаранчевої революції. Ця революція відбулась без крові — завдяки мудрості і далекоглядності державного діяча, який ціною власного здоров’я, рейтингу і кар’єри розпочав нову сторінку Української історії.
І 10 років, і рік тому я була на Майдані. Тоді, вісімнадцятирічною, я стояла за демократичні перетворення в Україні і за Ющенка (а не проти Януковича, як дехто помилково трактує), рік тому — за європейське визначення України.
І тоді, і зараз, як і інші українці, я виконувала свій громадянський обов’язок. І вважаю несправедливим те, що 10-річчя Помаранчевої революції сьогодні поза увагою влади і суспільства. Адже це частина нашої історії. Це дата, яка позначила початок нової Української доби, пов’язаної з демократичним розвитком нашої держави.
До речі, День Свободи був визначений саме на 22 листопада. Тож хотілось би зрозуміти, чому сьогодні його змістили на 21 листопада, поєднавши з Днем Гідності, а не відновили Указ Віктора Ющенка, колись скасований Януковичем, саме про відзначення Дня Свободи 22 листопада?..
А нинi, думаю, вже вистачить майданів і трагічних дат в українській історії. Пора творити щасливе і успішне майбутнє своєї країни!
Завершу знову ж таки словами воiстину українського Президента Віктора Ющенка: «Я — оптиміст. Я знаю, що ми цю дорогу пройдемо. Тільки буде великою помилкою, якщо ми не зрозуміємо, що один із найважливіших чинників для української справи — це час. Ми маємо проявити велике національне терпіння. Не треба дивитися на людину, яка у моєму віці живе в Донецьку, говорить чужою мовою, і думати, що вона не є українцем. І вона теж є українцем! Я розумію, що мені не варто сподіватися почути з її вуст українську мову, бо я знаю, що для неї з різних причин вже нема мотиву вчити цю мову. Я, попри все, добре ставлюся до цієї людини, я розумію, чому вона така, якою є сьогодні. Для мене було найважливішою задачею і великою мрією почути, щоб національною мовою говорили її син та онук».
Ольга БІГУС,
голова молодіжного крила партії «Наша Україна»,
в.о. ректора Луганської державної академії культури і мистецтв