Донбас поважає тiльки силу

В. БІГУН

Маріуполь, Донецька область

Людоньки, хто мені пояснить, що відбувається? У нас перемир’я — у результаті зазнаємо втрат цілком співмірних до періоду Іловайської трагедії. Ворожі «гради» б’ють по всьому фронту від Щастя до Маріуполя. Територію у нас потроху «віджимають».

Ізраїль при кожному загостренні одразу перекриває кордони з палестинськими територіями (собі на фінансову шкоду!) — безпека понад усе. А ми влаштовуємо для терористів «зелені коридори» — їдь хто хоче і куди хоче, вези що хочеш.

Напозір видається, що головна проблема в Києві — як би його ще грошенят підкинути на окуповані території. Своїм не платимо, а тим... Може, ще законодавчо встановимо для них премії за кожного вбитого українця? На ОДА поставили генерала. І чим запіклувався? Проблемами підконтрольних Україні територій? Ні! Переживає, чи буде рашистам тепло взимку, і розповідає всім, що Донецький аеропорт потрібно віддавати «колорадам». Він часом не служить у ФСБ?

Знаєте, у чому основний гріх наших генералів, навіть більший за їхню некомпетентність і непрофесіоналізм? Це безумна віра у братню Московію. Ви помітили, про що говорили всі вищі офіцери, особисто хоробрі люди, які вирвалися з котлів, генерали і полковники, які бачили масові смерті, дивилися їй в очі, самі поранені? Вони суголосно, як про найбільше потрясіння, говорили про те, що не очікували удару у спину від росіян. Інтернет зірвався від попереджень, десятки патріотів з обох боків, дехто ризикуючи життям, дзвонили-розказували: все готово до вторгнення, ось воно починається, ось пішли... А наші генерали з якоюсь маніакальністю до головного ворога спиною поверталися. Бо ж ми «братья»! Усі плани будували, виходячи саме з цієї упевненості. Хоч плач. І ми плакали в результаті.

Усі, хто має совість, порядність і по життю знайомий iз менталітетом донбасівців, згодні у висновку: Донбас поважає тільки силу. І робітник очисного забою, і доцент. Це не вигадка, не літературний прийом, це — вистраждана формула, точне означення суті явища. Звісно, у повноті картина ширша, більша, мозаїчніша: дивне переплетіння українства і люмпенщини, фантастичної працездатності та ухиляння від будь-якої діяльності, неймовірного сподівання на халяву, безвір’я і дитячої схильності до казок... Але ми мусимо звернути увагу на один зі стрижнів світосприймання цього краю: Донбас поважає тільки силу.

Однозначно. Але диявол, як відомо, — в подробицях. Так от, майте на увазі, що сила, в розумінні цих людей, — це не здатність, скажімо, підняти 200 кг чи випити півлітра самогону одним духом, тягти відповідальну посаду, тим паче не вміння щось зробити. У донбаському розумінні — це здатність вивершитися над іншим, методи значення не мають — хоч убивство, а обман — то взагалі цяця. Тобто якщо ти супербоксер, але по життю нікого при цьому не принижуєш, ба більше — поза рингом когось вислуховуєш, у чомусь погоджуєшся, ідеш на поступки, то ти лох, а лоха розмазати по стінці — то святе діло. Лохом бути соромно! П’яницею, придурком, нині навіть гвалтівником, але не лохом!

Зауважили, що донбасівці голосують за своїх? Тільки уточнення — своїх не-лохів. Той-таки Тарута схожий на інтелігента, отже, шансу бути лідером — жодного (це — одна з помилок його призначення на «всєя Донбас»). От істота з поросячими очицями, широкозадий, здатний обматюкати, плюнути в обличчя, вдарити стільцем і втекти при небезпеці, залишивши підлеглих напризволяще, оце да, оце «по-настоящєму». Бо сила, в розумінні «вати», — це здатність до хамства, право на нього. Ми наробили купу помилок: Донбас у 90-х був готовий перейти на українську мову, але Київ щонайменшої наполегливості в цьому питанні не проявив, українізацію не проводив, отже, показав себе слабаком і лохом. У результаті: геть українську мову.

Коли тільки починалися захоплення адміністрацій, одразу стало видно, що це ніякі не протестувальники, а добре організовані, керовані з-за східного кордону банди, навіть участь іноземних диверсійних груп не приховувалася. І що? Київ пробував домовлятися. «Акі лох».

Добре, таке можна виправдати перехідним періодом, але далі! Вже пішли масові присяги самопроголошеним республікам, народні заклики до Путіна: «Прийди!». Поодиноких патріотів ріжуть, катують — під оплески! Бабусі натовпами лягають під українські танки. А Київ, судомно напружуючись, виплачує їм пенсії. Саме ці дії уможливили всю подальшу трагедію, жертви, руйнування. Ет, якби ще у квітні дали зрозуміти: немає української влади — не отримуєте від України нічого. Усе ще б тоді закінчилося.

Нині добудовуємо ментальний бар’єр: де було українське військо — там смерть і страждання, коли воно відступило — тиша і магазини відкриваються (ну там покинутих своїми місцевих хохлів убивають — так їм туди й дорога, лохам...) Також нарешті приходить справжня — яку можна боятися — влада. От ще лохи грошей привезуть, газ-електрику задарма дадуть, теплотраси відремонтують, «хохли» дурнуваті (цитата з висловлювань «сограждан»).

Ви чомусь думаєте, що Путін зливає Новоросію? Ой ні, не помиляйтеся, не сподівайтеся на перекриття кордонів. Великий Пу — не лох, його буде зверху! Він тільки робить вигляд, що не може контролювати бандформування. Їхня взаємна бійка і є його методом продовження війни, основа якого — бардак, руїна. Треба ще повісити цю руїну на шию лохам. Вищий пілотаж гвалтівника — змусити жертву заплатити за своє приниження. Думаєте, Кремлю потрібне утвердження в Донбасі єдиної сили? Ага, щас. Вона ж тоді зможе на чомусь наполягти, наприклад на фінансовій підтримці, а так — фікція, мутна водичка, обстріли, а Раша — ні при чому. Зрештою, немає у Путіна можливості утримувати це кодло.

Ну та не хочеться займатися аналізом намірів цього мерзотника. Бо ж для нас головне інше: чому знову слабкість проявляємо, знову виставляємо себе лохами? Купуємо собі біду, ще більшу від пережитої.

Бо не з тих засадничих розумінь виходимо. Має бути: Донбас поважає тільки силу. Звідси: Хто тебе не топче, той лох. І: Донбас нікого не слухає (саме так насправді треба розуміти оте ахметовське: Донбас ніхто не чує. Бо лохів треба дурити, а не слухати, тому саме бойовики збирають демонстрації з вимогою пенсій від України. Доки писав, то ці хами вже й кулаком по столу грюкають: годуйте нас!). До донбасівця доходить тільки коли копняка отримає. Усі надії на пропаганду, роз’яснення, милість (українська патологічна доброта), суть дурість якої — в підсумку кров і сльози. Кляті наші олігархи, котрі й призвели здуру нас до війни, заради порятунку своїх прибутків брешуть устами продажних журналістів.

Головна битва йде не на полі бою, а в головах людей. І ми її програємо. А чому — дивися вище.