«Свої перші кроки наші діти зможуть зробити хіба що в коридорі»

Стали знаменитими за одну ніч

Жителька Миколаєва 32-річна Інна Овчаренко відчула на собі, що таке слава, навесні цього року, коли буквально всі газети та інформаційні агенції навперебій писали про унікальну подію, що трапилася на півдні України вперше за 10 років. Жінка народила одночасно двох хлопчиків та двох дівчаток. Про дивовижний випадок із гордістю розповіли фахівці столичного Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Національної академії медичних наук України. Приймати пологи довелося двом бригадам лікарів під керівництвом професора Наталії Скрипченко та лікаря-гінеколога Олени Шамаєвої, яка вела Інну до пологів.

«З Миколаєва до Києва вагітну матусю доставили на спеціальному реанімобілі. Тоді кожна секунда була на рахунку. Дітки з’явилися на світ семимісячними, з маленькою вагою, — розповідає Олена Шамаєва. — Тож відразу після операції всіх, включаючи маму, відвезли у відділення реанімації. Кілька тижнів ми буквально боролися за їхні життя. Слава Богу, все закінчилося благополучно».

Життя «після слави»

Але відлунали вітальні фанфари та пафосні звіти медиків про одну з унікальних для України подій, і новоявлена багатодітна мати залишилася наодинці зі своїми проблемами. Так вже склалося, що виховувати чотирьох малюків Інні Овчаренко довелося одній, без чоловіка. До того ж на Чорноморському суднобудівному заводі, де Інна тривалий час пропрацювала секретарем, її «привітали» дуже своєрідно: скоротили як довго непрацюючу. На миколаївській біржі праці багатодітну маму теж зустріли без ентузіазму: з таким «господарством» розраховувати на хорошу роботу в майбутньому не доводиться. Статус матері-одиначки приніс кілька додаткових сотень гривень у вигляді допомоги від держави, але легше від цього не стало. Отож бабусі малюків Людмилі Михайлівні Овчаренко довелося не тільки перекваліфікуватися в доглядальницю, а й освоїти основи юриспруденції, самостійно вивчивши закони України. Це стало необхідним для того, щоб допомогти молодій багатодітній родині вижити. Але швидко з’ясувалося, що закони в нашій країні працюють «зі скрипом» або не працюють узагалі.

«Нашим маленьким «сонечкам» вже майже по вісім місяців, — каже Людмила Михайлівна. — Першою народилася Танечка, одразу ж за нею — Влад та Микитка, а останньою з’явилася на світ Діаночка. У нас весь день розписаний по секундах. Чого тільки вартує нагодувати відразу чотирьох діток, кожному закапати носик, поміняти підгузки. А вже коли йдеться про купання, тут і зовсім доводиться йти на немислимі хитрощі для нашої крихітної квартирки. Дочка ставить у вільному кутку кімнати дитячу ванночку на двох табуретках, і ось так, по черзі, ми миємо наших малюків».

Четверо маленьких дітей — це не тільки клопітно, а й... дорого. Наприклад, аби щодня нагодувати домашній «дитячий садок», мамі сімейства доводиться використовувати спеціальні молочні суміші. Одна така баночка «потягне» на 120-200 гривень, а вистачає її рівно на один день! Те ж саме й із підгузками. Їх на день для чотирьох малюків потрібно аж по 28, коштує ця «розкіш» іще сто гривень. А якщо сюди додати необхідні витрати на медичні препарати, то загальна сума багатодітного щастя ледь вписується в близько 300 гривень щодня! І це без урахування витрат на одяг та харчування самої мами.

«Батько дітей приходить лише зрідка провідувати нас. Після народження малюків вони з Інною, що називається, «залишилися друзями». Але оскільки Інна з ним не перебувала в офіційному шлюбі, то навіть аліментів не має, — каже Людмила Овчаренко. — Зате навколо нас — чимало небайдужих людей, готових прийти на допомогу. Коли два величезних подвійних візочки виносимо на вулицю (а живемо на п’ятому поверсі), то завжди хтось із сусідів пропонує свою допомогу».

Ще одним ударом для багатодітної родини стала хвороба маленької Тетянки. Дівчинка, яка першою з’явилися на світ, не бачить на одне око. У малятка ще в пологовому будинку пішло ускладнення: унаслідок важких пологів полопалися судини на сітківці очка. Після консультацій і лікувань у Миколаєві та Києві лікарі лише безпорадно розвели руками. «Надто маленька дитинка, — пояснив Інні Овчаренко один зі столичних професорів. — Робити складну операцію неможливо: тендітний організм дівчинки може не витримати наркозу. Єдине, чим можемо допомогти, — дати інвалідність»...

Ось так у багатодітній родині, де четверо малюків ростуть без батька, з’явилася ще й дитина-інвалід. Та й здоров’я інших діток, які народилися передчасно, потребує постійного спостереження медиками.

«Коли ми їдемо на процедури в лікарню, а робити нам це доводиться часто, то замовляємо одразу два таксі, бо з візочками нам ушістьох вміститися в одну машину просто неможливо, — каже бабуся Людмила Овчаренко. — І поліклініка, і лікарня знаходяться досить далеко від нашого будинку. Тому тільки одна поїздка в лікувальний заклад «тягне» на 150-200 гривень. А скільки ще грошей залишаємо в аптеці — і підраховувати страшно!»

...Під час бесіди з бабусею багатодітної родини я з цікавістю схиляюся над ліжечком з малям. Дивно, але крихітка анітрохи не лякається чужої людини. Навпаки — на обличчі малюка заграла така сонячна усмішка, що у мене самої на душі потепліло.

«Так, наші дітки лагідні й привітні, бо ростуть у любові, — сумно усміхається Людмила Овчаренко. — Вони вже навіть навчилися спілкуватися між собою. Коли лежать усі разом, то із задоволенням «розмовляють» «своєю» мовою, вчаться один у одного, хочуть бути найщасливішими. А ось із дорослими спілкування у нас якось не виходить...»

Чиновницька справа честі

Миколаївські чиновники, пороги яких оббивають родичі, не поспішають із наданням допомоги родині, про яку ще недавно звітували з такою гордістю. Не розщедрилися навіть на банальний букет квітів для багатодітної мами і підгузки для дітей.

«Найбільше спантеличила мене відповідь заступника міського голови Миколаєва Маргарити Сапожникової. Ця жінка порадила мені... вкладати спати всіх немовлят на одне ліжечко «паровозиком», — обурюється Людмила Овчаренко. — І що ж, так їм і жити до повноліття, як тваринкам у тісній клітці? Навіть свої перші кроки наші діти зможуть зробити тільки в коридорі або туалеті, бо в кімнаті просто й розвернутися ніде».

Це справді так. Уздовж однієї стіни невеликої кімнатки стоять четверо дитячих ліжечок, поруч — невеликий диванчик для мами. Вмістилася ще шафа для одягу — і все... Вузький прохід, що залишився між меблями, — оце й увесь простір. Навіть на кухні і в коридорі вільного кутка немає — тут стоять дитячі візочки.

Самі чиновники цього ніколи не бачили, бо не заходили в гості до квартири, де проживає багатодітна сім’я, а свою відповідь Маргарита Сапожникова пояснила «турботою про дітей». Ну, мовляв, не на підлогу ж їх класти! Такою ж «турботою» про багатодітну родину можна пояснити й дивне рішення чиновників не виділяти для сім’ї Овчаренків соціального працівника, який би допомагав піклуватися про дітей: адже метраж квартири не дозволить там розвернутися більш ніж одній дорослій людині! За словами чиновників, своє житло багатодітній родині Овчаренків «світить» не раніше ніж через десять років. А як жити доти? Один із чиновників порадив матері... знімати квартиру. Але за які кошти? «Дитячі» гроші ця родина має куди витрачати. Хоча, згідно з законом України, влада міста зобов’язана надати окреме житло молодій сім’ї вже при народженні трійні. А коли йдеться про народження четвернят та ще й різностатевих дітей, то допомогти маленьким городянам, здавалося б, — просто справа честі!

Багатодітні родини — об’єднуйтеся!

З подібною байдужістю чиновників досить часто стикалися сім’ї, де народжувалися трійнята в сусідньому Херсоні. І там люди швидко зрозуміли, що поодинці перемогти бюрократизм неможливо. Відтак створили унікальний для України «Клуб трійнят», куди увійшли відразу дев’ять багатодітних родин, де одночасно народилося по троє немовлят. Об’єднавши зусилля, ці люди домоглися отримання пільг, які гарантовані їм законом України. Добру ініціативу швидко оцінили та підхопили й у інших містах нашої країни. Так, у Харкові з’явилася подібна до херсонської організація під назвою «Асоціація багатодітних матерів». Згодом багатодітні родини стали об’єднуватися в Запоріжжі, Хмельницькому та інших містах. Їх основна мета — відродження сімейних традицій в Україні, а також захист інтересів материнства і дитинства.

«Мешканцям Миколаєва треба також об’єднуватися, — впевнена Таміла Кузюк, яка народила трійню 12 років тому. — Разом і права відстоювати легше, і жити веселіше».

Слід зазначити, що новообраний народний депутат від Миколаївщини Борис Козир уже пообіцяв молодій родині, де мати одна виховує чотирьох немовлят, посприяти в питанні виділення житла. Однак поки що це не більше, ніж порожні слова, яких Інна Овчаренко і так наслухалася немало. Отож уся надія — на взаємодопомогу простих людей.

P.S. Якщо маєте можливість надати матеріальну або юридичну допомогу багатодітній родині Овчаренко, звертайтеся до бабусі малюків Людмили Михайлівни Овчаренко. Номер її мобільного телефону: 067-768-36-02.