Я вже більше 12 років передплачую «Україну молоду», знаходжу в ній багато корисного, цінного, патріотичного, а тому й на майбутнє — я з «УМ».
Шановна редакціє, відгукуюсь на вашу вересневу публікацію. Кожна нація береже свою мову як основу своєї ідентичності. Народ каже: «Нема мови — нема нації». Царизм, а згодом комуністи нищили нашу мову, видали понад 300 репресивних актів — заборон щодо української мови, обмежували її використання, принижували її роль. Навіть учителі української мови отримували зарплату меншу, ніж учителі російської. Тотальне нищення української мови, її приниження призвели до того, що розмовляти нею стало непрестижно, бо її носіїв вважали «селюками».
Виникає запитання: для чого Росії витрачати мільярди на наше зросійщення? А для того, щоб знищити Україну. Колишня дружина Путіна казала: «Росія там, де є російська мова». Кожна держава береже свою мову, її чистоту, за вживання чужих слів — штрафи. Якби ми були патріотами, говорили тільки українською мовою, то й Путін не пішов би на нас війною, «захищаючи» російськомовних громадян. Ось чому ми не маємо права бути байдужими до того, хто і якою мовою розмовляє.
Як насаджувалося зросійщення? Репресіями, насильством. Ось промовистий, але маловідомий факт: 1952 року в Харківському університеті ім. Каразіна студенти відмовилися складати іспити російською мовою, заявивши, що вони українці і мають право розмовляти українською. Тоді закритим судом 32 студентів засудили до... вищої міри покарання (страти), сотні відправили до Сибіру, мало не закрили виш.
Берімо приклад із росіян, які по 10-20 років живуть в Україні, а розмовляють російською. А тим більше треба уяснити нам, що в час, коли Росія нищить нас, убиває наших діток, коли ллється кров українців, розмовляти російською — мовою наших убивць — це злочин і ганьба! Люди кажуть, що кожне слово, сказане по-українськи, — зміцнює Україну, і навпаки.
Я був військовим, з 14 років у російськомовному середовищі. Після армії деякий час розмовляв російською. Коли мене запитували, чому розмовляю не українською, то відповідав: «Можу говорити хоч єврейською, аби в мене в душі була Україна». Ось це велика біда, що так, як і я колись, так само сьогодні глибоко помиляється багато людей, особливо молодих. Завдяки добрим людям я принципово розмовляю зараз лише українською.
Місце кожного українського патріота зараз — на фронті. Не можете взяти зброю до рук — допоможіть війську матеріально, фінансово. А якщо й цього не можете, то хоч розмовляйте українською, бо говорити мовою окупанта — це блюзнірство, говорити мовою окупанта — злочин.
Олександр ВАСИЛЮК
Прилуки, Чернігівська область