Гіппократ би плакав

Киянка Інна влітку народжувала дитину. Щоб не хвилюватися надміру, про пологи домовлялася заздалегідь — з лікаркою в одному зі столичних пологових будинків, де шість років тому на світ з’явився її первісток. Знайома вирішила «не міняти руку», оскільки вже знала, на що розраховувати. Для вагітної допомога «свого» лікаря при пологах особливо важлива психологічним аспектом. Майбутній мамі необхідна впевненість, що в найвідповідальніший момент її не залишать «на самоті». Про прецеденти не говоримо — хто народжував, знає. Адже «домовленому» лікарю в годину «Ч» ти можеш подзвонити в будь-який час, і навіть якщо це не його зміна, він однак приїде до пологового (де працює офіційно, ясна річ) і буде поруч у критичний момент. Але така готовність допомогти «дещо» коштує. Шість років тому, каже Інна, гонорар для лікарки-акушерки їй обійшовся в 500 доларів. Цього разу попросила 1000.

«Навіть не знаю, як бути, бо дорого, — ділилася сумнівами знайома. — Шукати іншого лікаря? Навряд чи в Києві знайдеш «дешевшого». Народжувати просто, «до кого потрапиш», — ризиковано...»

Коли обумовлювали суму, долар коштував 8 гривень. Але влітку обмінний курс уже шаленів. Гривня знецінювалася на очах, валюти в обмінниках бракувало... Та, попри все, потрібну суму в конверт таки нашкребли — щось у гривнях, частину в євро. Крім того, довелося сплатити в лікарняну касу — за палату (не люкс, а звичайну) і за те, що... обираєш собі лікаря. Є і така такса в пологових, виявляється. Усе разом обійшлося в 1500 гривень. «А коли прийшла народжувати, запитали, де мій набір медикаментів — кілька десятків шприців, сотня одноразових рукавичок, системи для крапельниць тощо. Чоловік швидко мотнувся в аптеку. Потім його ще разів п’ять відряджали до аптеки, але вже з пологового залу: то «но-шпу» купити, то препарати для зупинки крові (!), то одноразових пелюшок, бо ті, що ми купили, закінчилися...»

Конверт із «подякою» Інна вручила лікарці під час виписки. Але не встигла доїхати додому, як отримала від неї повідомлення: мовляв, до суми, про яку домовлялися, бракує 50 євро. Щось там «не зійшлося» в лікарки з курсами валют. «Я була така знесилена, — пригадує Інна, — що навіть сили передзвонити не мала. Але якось таки зібрала себе докупи, щоб узяти телефон. І сказала: все відшкодую, не хвилюйтеся. За кілька днів чоловік відвіз у пологовий «різницю».

А знесилення пояснювалося «банально» — Інну виписали додому з критично низьким рівнем гемоглобіну. Обов’язкового при виписці аналізу крові жінці ніхто не зробив. Халатність чи просто неповага до породіль, з яких уже ніби й «брати нічого», бо «відстрілялися»? Тож після того, як кілька тижнів вдома молода мама ходила, тримаючись за стіни, чоловік відвіз її до приватної лабораторії, де й дізналися про низький гемоглобін.

Мораль проста: коли припиниться корупція в пологових будинках? Коли у нас можна буде народжувати, як у цивілізованих країнах? Без хабарів і з якісним обслуговуванням.

Ні для кого не секрет, що вітчизняна медицина (при начебто повній державній підтримці) вже давно перетворилася на комерційний синдикат iз пограбування народу, який змушений нести в поліклініки, лікарні та аптеки останні свої копійки. На жаль, ще жоден очільник Міністерства охорони здоров’я не ризикнув узяти на себе сміливість відкрито розповісти про ці неподобства і зупинити їх. Бо система влаштовує? Гроші йдуть аж нагору?

І ніяка люстрація не допоможе змінити цю систему нахабства, цинізму і мародерства. Врятує повний злам і побудова нової. І робити це треба негайно. А прикладів успішних реформ медичної галузі — безліч. Узяти хоча б ту ж польську.