«Війна — діло молодих»

«Воля» VS «Самопоміч»: згадала баба, як дівкою була

На перше місце у нашому хіт-параді з гідністю претендує пара союзників по виборчій боротьбі — партія «Воля» та партія Андрія Садового «Самопоміч», які балотувалися єдиним фронтом. «Самопоміч», як ми знаємо, до Ради не тільки пройшла, а й узяла там почесну «бронзу». І все, здавалося б, прекрасно, можна зі спокійною душею включатися у коаліційні торги, аж раптом частина «Волі» під проводом депутата Юрія Дерев’янка заявляє, що співпраця з «Самопоміччю» її більше не задовольняє. І що «Воля» створюватиме власне міжфракційне об’єднання.

Ситуація — прикра та незрозуміла. Але що ж сталося? Вже тепер, по завершеннi виборів, члени «Волі» звинуватили партію мера Львова Андрія Садового у... відмові підтримати узгоджених мажоритарних кандидатів на окремих округах та «невідповідності окремих активістів люстраційним та морально-етичним нормам». Погодьмося, що про етику та мораль логічніше було б думати до виборів, а не після них.

Такий випад викликав негативну реакцію у Єгора Соболєва — одного зі співзасновників партії, який кандидував за списками «Самопомочі». Юрія Дерев’янка Соболєв назвав шахраєм, зазначивши, що припустився великої помилки, запросивши його до списків. «За ним стоїть величезне угруповання з викачування грошей платників податків», — так охарактеризував Соболєв свого політичного союзника. Власне кажучи, й про це також варто було повідомити до дня голосування, аби не вводити в оману виборців.

Звинувачення Соболєва Дерев’янко відкидає — за його словами, у ЗМІ ретрансльовано не його власну позицію, а позицію більшості членів партії. Мовляв, 43 делегати позачергового з’їзду партії визнали незадовільною роботу з «Самопоміччю». Інші джерела кажуть, що справа таки у персональній образі Дерев’янка, адже до партійного списку «Самопомочі» нібито не включили людей, за яких він особисто клопотав.

Водночас сам Дерев’янко згладжує конфлікт, наголошуючи, що у партії всього лише триває звичайна внутрішня дискусія. А у «Самопомочі» твердять, що вони з «Волею», як і раніше, є союзниками. Водночас Дерев’янко попереджає: якщо Соболєв не вибачиться, він подасть на нього до суду. «Процеси, які сьогодні хоче впровадити партія «Самопоміч», ймовірно, не подобаються багатьом представникам партії «Воля», зокрема й тим, які і замовили цей конфлікт», — наводить телеканал ZIK слова одного з представників «Самопомочі» Олега Березюка.

А перший номер списку «Самопомочі» Ганна Гопко — не проти того, аби всі, хто не бажає працювати у партії, покинули її фракцію. Тут пані Гопко не гріх нагадати, що жодних фракцій іще не існує, а політики, які здіймають бучу, ще не склали присягу і формально ще не стали народними депутатами. Однак, «якщо хтось iз людей, які пройшли за списком партії «Самопоміч», захоче працювати в іншій фракції, то я гадаю, йому б логічно було б написати заяву про вихід iз фракції і йти з успіхом працювати в іншій політичній силі», — говорить Гопко.

Комбати в Раді: як не наздоженуть, то хоч зігріються

А у славних командирів батальйонів — зовсім інший клопіт. Їм ми відводимо друге місце у рейтингу скандальних заяв. На спільній прес-конференції комбати батальйонів МВС «Дніпро-1» і «Миротворець» Юрій Береза та Андрій Тетерук, а також комбат батальйону Національної гвардії «Донбас» Семен Семенченко заявили, що не дадуть депутатам Опозиційного блоку скласти присягу. Комбати назвали це «непарламентською люстрацією», а от чи говорили вони про це серйозно чи напівжартома — визначити важко.

Навіть поділяючи глибоку антипатію до тих нардепів від ПР, котрі голосували за «закони 16 січня», а відтак й долучилися до розстрілу Майдану, слід визнати таке. Якщо вже вони обрані до Ради, то й урівнені в правах зі своїми героїчними та патріотичними колегами. За законом, саме так усе і є.

Тож виховувати слід було виборця, аби той не продавав голосів за «гречку» і не сприяв реваншу кліки Януковича. Це по-перше. А по-друге, якщо комбати йшли в парламент, аби затівати там перманентний мордобій та плювати на закон, про їхнє обрання країна буде шкодувати так само, як і про обрання екс-«регіоналів».

Міркуючи про долю останніх, Юрій Береза додає, що «опозиціонери» можуть спокутати свою провину тільки в тому випадку, якщо не менше 30 днів відвоюють на передовій у зоні антитерористичної операції. Схоже, на VIII скликання Верховної Ради чекають нетривіальні зміни у регламенті та загалом нові правила гри.

Цікаво, що, коментуючи свою майбутню роботу у парламенті, Береза заявив, що готовий здати мандат депутата після того, як Рада прийме першочергові закони щодо підвищення обороноздатності країни. Як справедливо зауважують соцмережі, у новообраних депутатів у моді «тренд відмови». Багато хто з депутатів дивиться на мандат як на білет у парк розваг: хочу — катаюсь на каруселі, а як набридне — злізу та піду додому.

Журналісти і зарплата: казав пан, що дасть жупан...

Серед тих, хто готовий скласти мандат, виявився і депутат від Блоку Порошенка Мустафа Найєм. Тільки у нього інші мотиви — не такі патріотичні, як у Берези. Журналіст в минулому, Найєм скаржиться на занизьку зарплату депутата, яка, за його розрахунками, становить лише 5 тисяч гривень. Насправді дохід народного обранця де-юре становить 6,5 тисячi, а де-факто щонайменше вдвічі вищий — навіть після урізання всіх депутатських преференцій, яке мало місце після революції. До того ж, як і раніше, депутатів забезпечують житлом у столиці — готельним номером, за який платить держава, та безкоштовним проїздом. Тобто на оренді квартири (на цей пункт особливо напирає Найєм) можна з легкістю зекономити.

Та й твердження Найєма про те, що на 5 тисяч гривень неможливо прожити у столиці, також не відповідає дійсності. На меншу зарплатню живуть не якісь маргіналізовані елементи, а й переважна більшість населення України, яке — за Конституцією — і виступає роботодавцем народних депутатів. Звісно, оцінюючи купівельну спроможність людини, що отримує 5 тисяч на місяць, депутат Найєм має на увазі не фізичне виживання, а певну якість життя, тобто набір можливостей, цінностей та «аксесуарів».

Так, iз дечим дійсно доведеться попрощатися — або таки насправді піти з законодавчої влади. От тільки кожен найманий працівник цікавиться зарплатою до укладання контракту, а не після того, як із роботодавцем уже вдарили по руках. Та й претендувати на підвищення платні починають, як правило, трохи згодом — після того як доведуть свою корисність та вартісність.

Але колега Найєма по БПП Світлана Заліщук також анонсує, що порушуватиме питання про збільшення депутатської зарплати. Зарплатна проблема вельми хвилює і «самопомічну» Ганну Гопко. «Потрібно підвищувати зарплату депутатам, і це справедливо, тому що, наприклад, у партію «Самопоміч» не пройшли три гіднi представники боротьби з корупцією, які сказали, що на 6 тисяч вони не зможуть себе утримувати, і ми втратили таких людей», — бідкається Гопко. А щоб не переобтяжувати державний бюджет, депутатка пропонує на третину «урізати» кількість депутатів, скоротивши їхнє «поголів’я» до 300. «З одного боку, є популізм (в розмовах) про 6 тисяч гривень, але з іншої — треба переглянути кількість депутатів — їх треба зменшити хоча б до 300, і суму в 6 тисяч потрібно переглядати», — аргументує Гопко.

Найбільш сумним у цій історії є навіть не пріоритети молодих парламентаріїв, не схильних ані до найменшого волонтерства, а їхнє нерозуміння того, що всі розмови про «мізерні» зарплати є передчасними. Бюджет на 2015 рік ще не затверджено, тож у нього може бути закладена будь-яка сума, призначена на утримання парламенту та народних депутатів. Коли дійде до цього пункту порядку денного, «нові обличчя» Ради зможуть задіяти всю свою теперішню енергію, аби вибити собі гідне утримання.

Власенко та Шкрум: ворон ворону око виклює

На тлі таких глобальних проблем, як депутатська зарплата, останній конфлікт, якому ми хочемо приділити увагу, просто-таки губиться. Про нього якийсь час тому написало видання «Публічні люди», посилаючись на власні джерела. Йдеться про те, як кандидат у депутати Сергій Власенко (партія «Батьківщина») раптово зацікавився біографією кандидата в депутати Альони Шкрум (також «Батьківщина») і знайшов у ній деякі невідповідності.

За даними «ПЛ», Власенко навіть скаржився на Альону до ЦВК. Адже вона, мовляв, або не проживала в Україні останні п’ять років, або не вчилася в Сорбонні і Кембриджі, як заявляє у своїй автобіографії. Власне, і так зрозуміло, що, відучившись у КІМО до останнього курсу (знову-таки факт iз біографії), дівчина 1988 року народження ніяк не встигала до 2013 року (коли Альона повернулася в Україну) закінчити ще й Кембриджський університет. Скоріше за все, Шкрум лише пройшла якийсь курс у Кембриджі — за допомогою, як каже джерело, Фонду Віктора Пінчука.

Навіщо Власенку знадобилося копирсатися в усіх цих подробицях — зрозуміло не цілком. Можливо, тому що Шкрум несподівано виявилася людиною, яка перейшла дорогу багатолітньому захиснику Юлії Володимирівни: у Альони — п’яте місце в списку, а у Сергія — п’ятнадцяте. До Ради ж «Батьківщина» проводить близько 14 депутатів. Можливо, після того, як буде наявним остаточний розклад сил у парламенті, виявиться, що Власенко таки встигає заскочити до останнього вагону потяга. Але поки що він — поза грою.

Компромат, який тримають у рукаві до пори до часу, а відтак витягують, аби добити ним учорашнього соратника, особливо «зворушує» у теперішній Раді. Як і гіпертрофована турбота про власну кишеню або віра в те, що фізична сила здатна відкоригувати будь-яку несправедливість, на кшталт обрання «неправильних» депутатів. Але наразі вже запізно піддаватися каяттю: парламент обрано, і він такий, який є. Очі бачили, що обирали, тож тепер «їстимемо» цю Раду аж до наступного скликання. І якщо не отруїмось нею, то неодмінно порозумнішаємо.