Свої розчарували

Кінофестиваль «Молодість», як відомо, — подія багаторівнева. Тобто одночасно на фестивалі демонструються кілька фільмів, і переглянути всі їх просто нереально. Більшість із фестивальних завсідників, складаючи свій особистий фестивальний маршрут, із зрозумілих причин віддають перевагу картинам під грифом FF (фестиваль фестивалів). Зазвичай таким правилом керувалася і я. А цього року вирішила зрадити безпрограшному правилу і переглянути Національну програму конкурсу. Зрештою, насолода від перших кроків майбутніх тріумфаторів українського кіно, яким зараз є, наприклад, Мирослав Слабошпицький, може бути навіть потужнішою, ніж емоції під час перегляду стрічок, що мають відзнаки престижних фестивалів.

Приз глядацьких симпатій у Національному конкурсі отримала «Дівчинка з риб’ячим хвостом» (The FishTailed Girl) режисера Сергія Мельниченка. Переможцем Національної конкурсної програми короткометражних фільмів стала стрічка «Обличчя» (Faces) Никона Романченка, дипломи журі отримали також фільми «Равлики» (Snails) Марини Вроди («За творчу сміливість у дослідженні реальності») та «Прості речі» (The Ordinary Things) Олександра Ратія («За вміння простими засобами створити глибокий образ»). Власне, ці стрічки та ще «Брати» Вікторії Трофименко — це й весь перелік фільмів вітчизняного виробництва, які можна порадити до перегляду. Інші пістрявіють усілякими огріхами — сюжету, характерів, діалогів тощо — настільки, що часом складалося враження, ніби переглядаєш не конкурсну програму солідного фесту, а звіт якоїсь аматорської студії при школі.

Автори стрічки «Ніжність» (режисер — Анастасія Максимчук) розповіли зворушливу історію про те, що перед справжнім коханням немає жодних перепон. І морально-етичних — насамперед. Здавалося б, у «Ніжності» продумано все: картинка (красиві обличчя молодого подружжя, що чекають на дитину, вишивані подушки у скромній, але затишній хаті, запашні яблука чи не в кожному кадрі), сюжет (хлопець із дівчиною їдуть до міста і потрапляють в аварію, яка змінює їхнє життя), художні деталі (вітер перевертає вазу з квітами, а невдовзі перевертається на дорозі «маршрутка»)... Але один невірний крок — і вся ця складна кіноструктура розсипається. Дізнавшись, що лікарі не хочуть везти важко поранених її чоловіка та дідуся-односельчанина в лікарню, бо, мовляв, ті можуть померти дорогою, а навіщо їм псувати статистику аж двома трупами, вона... Ні, не кинулася до них із вмовляннями, не почала погрожувати прокуратурою і не влаштувала істерику. А просто підійшла до дідуся і холоднокровно зняла з нього жгут, який стримував потік крові. (До речі, жгут був зроблений із краватки її коханого). А потім вони їдуть машиною «швидкої» і вона розповідає чоловікові про щасливе майбутнє...

Представляючи свою картину «Іподром», режисер Корній Грицюк зауважив, що вона — про складну жіночу натуру. Після перегляду стрічки захотілося поспівчувати Корнію, бо жінок, судячи з цього фільму, він сприймає як вульгарних недалеких дівиць iз пляшкою шампанського у руці й у червоних ботильйонах на височенних підборах. Які роблять ставки на чоловіків і вміють знаходити правильне рішення, якщо ця ставка не була успішною. В анотації до свого фільму «Щасливі не стежать за часом» Ярослав Балло зауважив, що знятий він за мотивами оповідання «Випадок в аеропорту». Оповідання цього я не читала, але щось схоже бачила в якихось «Ялинках». Лише з тією різницею, що там людина сіла не за свій столик у «Макдональдзі» і, переплутавши, з’їла чужий обід, а тут дівчина, що купила пачку печива, помилково з’їла чуже. Хоча висновок для обох фільмів аналогічний — не треба думати про людей погано. Кожна поява героя стрічки Дмитра Дибіна і Тетяни Чебрової «Голос» викликала у залі гучний сміх. А як ще можна реагувати на людину, яка ходить і ніяк не може наважитися купити собі кави? До того ж це не була комедія, фільм, як зауважили автори, мав закликати людей жити у гармонії з собою. Не так програшно виглядали документальні стрічки («Тетяна Боровик, спектакль «Лускунчик», «Бекендор»). Але і їм відверто бракувало виразності, такі стрічки, чого вже там гріха таїти, належать до категорії «пересічні».

Представляючи національних конкурсантів, голова відбіркової комісії «Молодості» Міла Новікова наголосила, що з усіх заявок експерти відібрали кращі фільми. Залишається лише здогадуватися про якість стрічок, які залишилися за дужками фестивалю.

...Ми всі дружно співчуваємо нашим молодим кінематографістам у тому, що їм доводиться працювати з мінімальним фінансуванням або й узагалі без нього. Після цьогорічної «Молодості» стало очевидним, що їм треба співчувати ще й з іншого приводу. Брак яскравих ідей, відсутність відчуття стилю, зашореність — це така ж біда молодих, як і брак грошей.