Через проблеми здоров’я тата я потрапила до Житомирського обласного онкологічного диспансеру і на порозі закладу отримала перший шок. Черга до реєстратури диспансеру, щоб отримати медичну картку онкологічного хворого, складалася приблизно з півсотні людей, можливо, і більше. Там були і люди похилого віку, і мами з маленькими дітками, всі знервовані, збуджені, зрозуміло чому — коридор три на три метри, стоїть три стільці. Але це виявилося тільки початком митарств хворої людини. Продовжилося воно жахливими коридорами з обшарпаними трубами над головою, украй поганим повітрям. Ось нарешті коридор, де можна потрапити до лікаря й отримати консультацію та поради щодо лікування. І знову шок: коридор ущерть заповнений онкохворими, стільців не вистачає, просять один одного змінюватись, щоб перепочити. По коридору возять людей після процедури хіміотерапії, вони кричать від болю, тут-таки блюють у відерця, але хворі мене запевняють, що це квіточки у порівнянні зі стаціонарними палатами.
Щоб дочекатися консультації у цьому пеклі, треба почекати години три-чотири, поки лікаря відвідають усі хворі, знайомі медичного персоналу. Є такі, які відвідують кабінет лікаря по 3—5 разів. Нарешті заходимо в кабінет. Та нас знову чекає шок: лікар пропонує обстеження через тиждень в одному центрі, через тиждень — в іншому, а ще через тиждень узагалі пропонує зробити аналізи в Бердичеві (думаю, всі знають відстань від Житомира до Бердичева).
Поясніть мені, освіченій людині, як онкохвора людина може їздити і збирати аналізи по всій області, коли вона живе в іншому районі? Я зрозуміла, що так можна втратити рідну людину, і спільними зусиллями родини потрапили до чужої для нас Вінницької області, де за один день хвору людину обстежили в клініці, з гарним кваліфікованим ставленням спеціалістів до хворого, та призначили через день операцію.
Виявляється, у Вінницькій області живуть люди, які, за Конституцією України, мають право на доступне та якісне лікування. А хто живе у Житомирській області? Таких ошуканих людей дуже багато. Думаю, від такої страшенно великої кількості онкохворих людей (дається взнаки близькість Чорнобиля) і великими особистими витратами хворих Житомирський обласний онкологічний диспансер мав би бути найсучаснішим в інфраструктурі, обслуговуванні та мав би найсучасніше обладнання для лікування онкохворих. Запрошую очільників області просто сходити на екскурсію до цього диспансеру, без попередження. Я впевнена, їхні рідні та й вони самі там не лікуються.
Мая Ангелоу, поет-драматург, сказала: «Якщо ти віднайдеш у своєму серці турботу про когось іншого, ти досягнеш успіху». То я бажаю усім успіху!
P. S. Низький уклін та вдячність бригаді лікарів Вінницького обласного диспансеру за те, що вони не зрадили клятві Гіппократа.
В. ОМЕЛЬЧУК, небайдужа українка
с. Глибочок, Баранівський район, Житомирська область
Вирішила розказати людям України про лікування онкохворих Житомирської області.