Кругова порука з дулями в кишенi?
До 31 жовтня залишилося менше двох місяців. Виборчі перегони набирають обертів, кандидатські штаби з кожним днем видають на-гора все нові порції технологій, а на голови виборців виливається дедалі більше «чорного піару» й переважно висмоктаних із пальця «компроматів». І чим ближчим стає день голосування, тим очевидніше проявляється метушливий страх і невпевненість провладного табору в перемозі свого кандидата. Хоча й там на перемогу «тому що послідовного» щиро й віддано працюють далеко не всі. Щоб не сказати — меншість.
Ще до початку виборчої кампанії стало зрозуміло, що сценарій «єдиний кандидат від влади проти єдиного кандидата від опозиції» відображає бажання (як влади, так і опозиції), однак не зовсім відповідає дійсності як у першому, так і в другому випадках. Опозиційна «четвірка» померла ще до пологів, «трійка» — у віці кількох місяців. Життєздатним і вельми ефективним виявився лише союз Ющенко—Тимошенко, проте його аж ніяк не можна назвати «широкою коаліцією», на створення якої симпатики антивладних сил сподівалися раніше. «Сила народу» — це, радше, засноване на взаємній зацікавленості об'єднання партнерів, найближчих за ідеологією.
Владі, щоправда, створити таку широку коаліцію вдалося. Усі три найпотужніші клани (есдеки(о), «трудовики» та «донецькі») ідуть на вибори разом, підтримуючи донецького кандидата Віктора Януковича. До коаліції на його підтримку увійшли також політичні команди, які мають певну політичну вагу: аграрії Володимира Литвина, Народно-демократична партія та інші. Звісно, всіх їх об'єднує лише одне — бажання вижити і зберегти свій вплив перед загрозою руйнування системи, за якої вони з'явилися і яка гарантує їхнє існування. Цей страх є настільки сильним, що легко прочитується навіть у назві об'єднання — «Разом заради майбутнього». Чийого?! Коаліція тримається на дуже простому принципі — Янукович гарантує своїм партнерам це майбутнє, а вони вкладають у його перемогу свої ресурси (гроші, організаційні структури, політичний авторитет тощо). Якщо одна зі сторін втратить упевненість у тому, що друга виконує свої зобов'язання, «зв'язка» моментально розпадеться, хай навіть зовні це буде й непомітним.
На сьогодні виглядає так, що співпраця гаранта майбутнього, з одного боку, і коаліціянтів — з іншого є взаємовигідною. На доказ цього штаб Януковича очолив «трудовик» Тигіпко, партійну коаліцію — лідер Народно-демократичної партії Пустовойтенко, представником у Центрвиборчкомі став харків'янин Гавриш (за яким, щоправда, немає якоїсь потужної сили), обличчям кампанії, або, як він сам любить казати, «головним пропагандистом», став есдек Кравчук.
Але навіть при позірній згуртованості й спільній зацікавленості учасників цієї команди в досягненні мети не обійшлося без винятків. Серед пропрезидентських сил першого дивізіону чи не найпоказовішою є позиція Народної аграрної партії, яка формально входить до коаліції, однак жодної участі в кампанії Януковича потужні структури НАПУ не беруть. Підкреслено нейтральну позицію обіймає й лідер партії, спікер Верховної Ради Володимир Литвин.
Однак якщо аграрії бодай на папері підтримують провладного кандидата, то промисловці та підприємці, партію яких очолює попередник Януковича на посаді Прем'єр-міністра Анатолій Кінах, пішли іншим шляхом. Висунувши кандидатом у президенти свого лідера, горда і не така вже й маленька, до того ж вельми впливова в певних колах ПППУ не лише відколола добрячий шмат від любовно виліплюваного владою образу «єдиного кандидата», а й дала неабиякі підстави для роздумів іншим учасникам коаліції, продемонструвавши, що в житті завжди є місце подвигу.
«Зиц-голови», маски й робочі коняки
Зрештою, не все так однозначно і з тими, хто таки наступив на горло власному самолюбству й за свою готовність послужити підстилкою отримав певні посади. Так і нереалізований кандидат у президенти Валерій Пустовойтенко, наприклад, в обмін на поховані амбіції став лише «зиц-председателем», який не має впливу на кампанію, не вигравши таким чином ні якихось дивідендів для себе, ні користі для партії. Підкреслена зневага не може не зачіпати самого Валерія Павловича, а також партійну еліту, яка, за винятком чільних народних демократів Толстоухова та Кушнарьова, все відвертіше критикує владу.
Навряд чи може бути задоволений і Сергій Тигіпко, який є начальником штабу лише на офіційних заходах, тоді як «вирішує справи» й розпоряджається грошима справжній керівник штабу, донеччанин віце-прем'єр Клюєв. Можна припустити: перспективний і вельми амбітний екс-комсомолець зовсім не в захваті від необхідності постійно надимати щоки й доводити, що він не хлопчик для прес-конференцій. Інша річ, що в Тигіпка просто немає іншого виходу. Недаремно ж Сергій Леонідович, по суті, розпрощався з Національним банком, який так радо очолив. Очевидно, що після п'ятимісячної відпустки на свою посаду модифікатор візерунків на гривні вже не повернеться. Однак якщо при Президенті Ющенку головування в НБУ, як і будь-яка інша солідна державна посада, просто не світить, то за умови, якщо главою держави стане Віктор Янукович, Тигіпко сподівається перейти на роботу в Кабмін. Звісно, далеко не на посаду рядового клерка. Вочевидь, надія на те, що «цукерка», обіцяна за старання, буде аж дуже солодкою, лідер «Трудової України» поки що намагається запхати своє незадоволення подалі, але ж одна річ — сподіватися на примарну винагороду в майбутньому, й зовсім інша — терпіти роль безправної «вивіски» зараз. Цікавий «збіг»: значні вливання у кампанію Януковича з боку президентського зятя Пінчука поки що помічені не були. Звісно, після однозначного запевнення «короля труб» у тому, що «як людина» він підтримуватиме на виборах Віктора Януковича, розмови про прагнення Пінчука розкладати яйця в різні кошики дещо вщухли. Однак той факт, що підконтрольні одному з найбагатших олігархів України телеканали намагаються дотримуватися нейтралітету щодо висвітлення діяльності двох основних кандидатів і нерідко виказують відверті симпатії до Ющенка, наводить на певні роздуми.
Що ж до есдеків(о), які створюють враження ледь не старших партнерів «донецьких», відповідальних за інформаційний, пропагандистський і особливо антиющенківський напрями президентської кампанії, то вони, як завжди, «себе на уме». Медведчуківські «Інтер» та «1+1» підкреслено пропагують Януковича й «мочать» Ющенка. Але роблять це настільки грубо й неоковирно, що питання, чи не є це формою дискредитації Януковича, виникає вже не лише у фахівців, а й у тих, на кого спрямовані «вишукані» месиджі телевізійників, — самих глядачів.
І питання тут не тільки в тому, що есдеки й «донецькі» ніколи не вірили один одному, адже однопартійці Медведчука в бою звикли виставляти лише невеликий загін, а елітні сили тримати в тилах — і противника, і союзника. Про всяк випадок. Цього разу в них є конституційна реформа, здійснення якої хоч і не є дуже реальним, однак загрожує перетворити гіпотетичну перемогу Януковича на фікцію. Резерв номер два — купа сценаріїв зі зриву виборів та продовження правління Кучми. І, нарешті, резерв номер три — Олександр Мороз, який має дуже мало шансів і бажання стати гарантом збереження системи, однак може розглядатися як непоганий гарант політичного збереження есдеків (проект «СПУ(о)»). А свій економічний вплив, навіть за Президента Ющенка, «футболісти» зможуть зберегти й самі.
Липневе зростання рейтингу Ющенка, яке зафіксували внутрішні дослідження, проведені на замовлення чільників СДПУ(о), есдеків не просто збентежило, а й неабияк налякало, змусивши шукати шляхи втечі з корабля Януковича. Навряд чи можна вважати випадковим збігом те, що вже через кілька тижнів після отримання нових соціологічних даних з'явилися листівки кандидата в президенти, сумновідомого «опозиціонера», близького до СДПУ(о) голови Народного Руху за єдність Богдана Бойка, в яких Віктора Ющенка звинувачують у співпраці з... Медведчуком та Пінчуком. Дехто з експертів схильний відкидати з цих петицій звинувачувальну риторику і розглядати «план Бойка» як пропозицію «мирової» для Ющенка. Мовляв, соціал-демократи (об'єднані) запрошують Віктора Андрійовича об'єднатися проти ненависних (і ненадійних) «донецьких» і обіцяють за це унікальне для країн СНД торжество демократії, коли влада в результаті відкритих виборів переходить до опозиції. Звісно, не задарма: в обмін на це Ющенко має дати політичні та економічні гарантії на майбутнє президентській сім'ї та есдекам. Окрім того, між рядків прочитується й бажання команд Медведчука та Пінчука поширити свої впливи на досі закритий для них Донбас, а також узяти участь у дерибані імперії «донів», яких бояться й не люблять усі так звані «партнери по коаліції». Команда Ющенка, вочевидь, натяк відкинула, але сам факт є знаковим.
Причому знаковим передусім для команди Януковича, яка отримала зайве свідчення ненадійності союзників, які можуть щомиті «зіскочити». А тому з упевненістю можна сказати, що співпраця «донецьких» із групами Пінчука, Медведчука та дрібнішими сателітами режиму Кучми триватиме до певного моменту: як тільки Янукович із найближчим оточенням відчують момент вирішальної битви, вони позбудуться ненадійних «подільників». Причина проста й очевидна: «дони» звикли йти в бій тевтонською свинею — не ховаючи війська й не застосовуючи обманних маневрів, а змітаючи все й усіх на своєму шляху. Тому есдеківські хитрощі не можуть їх не дратувати, а позиція Пінчука і Ко не може викликати довіри. Адже те, що телеканали президентського зятя уникають прямої пропаганди Януковича й «мочилова» Ющенка, для «донецьких» є індикатором ненадійності їхнього власника.
Що ж до Сергія Тигіпка, то його демократичний лиск може принести певну користь на початку агітаційної кампанії. Але заклики «начштабу» не застосовувати адмінресурс уже через місяць спроможні підірвати перемогу Януковича, бо ж ставку зроблено саме на керівників усіх рівнів — від міністрів до директорів шкіл. На кругову поруку й особисту відповідальність кожного з них за відсотки, набрані Януковичем на ввіреній йому території. Про слабких союзників годі й казати — зараз вони потрібні для масовки, однак чим ближче до виборів, тим меншою буде їхня цінність. І, навпаки, їхні вимоги, заяви й метушня лише дратуватимуть справжній штаб Януковича. Рано чи пізно буде вирішено, що дрібні сателіти — швидше, фактори ризику, аніж перемоги. Вони ж, не маючи стовідсоткових гарантій, збагнуть, що не варто відрізати шляхи до відступу — краще про всяк випадок встановити контакти (або принаймні нейтралітет) із Ющенком.
Таким чином, теперішня угода є невигідною для обох сторін, і шляхи її перетворення на взаємовигідну не проглядаються. Цілком можливо, що наприкінці вересня — на початку жовтня «донецькі» залишаться самі. Можливо, разом із певними членами інших команд, але лише якщо ті стануть «донецькими».
Очевидно, що об'єктивні передумови мають невдовзі спричинити розпад тріумвірату «донів», «трубників» та «футболістів» — єдину хоча б умовно реальну можливість перемоги президентства Януковича, а не Ющенка. Однак момент, коли це станеться, точно передбачити важко. А поштовх, що спричинить цей розпад, може виглядати як не передбачена заздалегідь випадковість.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
