Український авангард: зустріч через сто років

22.10.2014

У видавництві «Смолоскип» надрукували дуже специфічну антологію: вірші епатажних і химерних поетів-експериментаторів «Українська авангардна поезія (1910—1930-ті рр.)». Це перша спроба узагальнити в одній книжці досягнення вітчизняних футуристів, конструктивістів, експресіоністів, сюрреалістів та інших тодішніх «-істів», що гралися з формою й мовою та шукали образів на нових шляхах.

По прочитанні антології українцеві буде вже непристойно асоціювати поняття «авангардна поезія» насамперед з Маяковскім чи Хлєбніковим. У його розпорядженні тепер близько сорока імен, пов’язаних із авангардом. Тут і «правовірні класики» напрямку (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Валер’ян Поліщук, Андрій Чужий), і поети, для котрих експериментаторство було лише епізодом у літкар’єрі (Микола Бажан, який фігурує тут як Нік Бажан, Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Раїса Троянкер). Поруч із відомими авторами — ті, що їх публікації до сьогодні майже ніде було прочитати: Гео Коляда, Євген Бунда, Василь Хмелюк, Гро Вакар.

Про історію авангардної поезії можна прочитати в передмові. Точніше аж у двох — першу написав маститий літературознавець із Канади Олег Ільницький, другу — упорядники, поети Олег Коцарев і Юлія Стахівська (досить символічно, що поети молодого покоління займаються виданням творів попередників — от і кажіть після цього, що немає в нас культурної тяглості). Якщо коротко, експериментальна творчість футуристів, конструктивістів та інших найбільше розквітла у 1920-ті. Потім у Радянській Україні її заборонили, а в Західній Україні та на еміграції вона просто поволі затихла. У часи «відлиги» та пізніше окремих авторів трохи перевидавали, але постійно «згладжували кути» й намагалися не друкувати найбільш «формалістичних» текстів. Чимало авангардистів у своїх віршах підтримували радянську владу, вдавалися до агітаційної риторики, але радянська влада все одно не сприймала їх як своїх. Надто вже непередбачувані були ці «клоуни». А в 1990-х, коли зникла цензура, перевидавати їх не хотіли вже саме через те, що, мовляв, «усі вони були комуняки».

Отже, перед нами — справжнісінький ексклюзив. Утім це зовсім не означає, що авангард-вірші всім сподобаються. По-перше, вони справді істотно відрізняються від того, що традиційно розумілося під українською поезією. Химерна побудова образів, необов’язкові ритм і рима, дражлива манера і тематика (аж до «спалювання Кобзаря») — все це відверто на любителя. По-друге, не всі автори рівною мірою естетично талановиті. Є тут вірші, сказати б, не дуже обов’язкові, хоч є й справді яскраві, як-от «Фокстрот» Бажана (зовсім іншого Бажана, ніж той, до якого ми звикли):

Дугою вигнувшись,

дає струна тупа,

Немов краплині,

впасти чорній ноті,

І ось улесливо

з оркестру накрапа

Мелодія в розбещеній

скорботі.

І люди йдуть,

згинаючись в фокстроті,

Ламаючись у нерухомім па.

І скрипалі бліді помалу

З скрипок опуклого бокалу

У залу, як в тремкий сосуд,

Переллють прелюд.

Забився в похоті прелюдній

Цей крок лисиць,

меткий фокстрот,

Цей такт,

Цей тракт хитких істот,

Цей акт одвертий,

акт прилюдний,

Цей неймовірний акт...