Два президенти — два способи життя

16.10.2014

До 23-ї річниці Незалежності України відбувся телемарафон на «5-му каналі», в епіцентрі якого виявився Леонід Кучма. Але яким же був його внесок у виборювання незалежності, адже Кучма — «батько-засновник» нинішньої кланово-олігархічної системи? Зрештою, саме він випустив на всеукраїнський простір єнакіївського джина. Кучма першим розіграв «русскоязычную карту» (1994), інші — вже з його «легкої» руки.

Згадаймо фільм А. Кончаловського («документальний») «Битва за Україну» — суцільна апологетика Кучми. Настільки «ко двору» прийшовся він Москві. Зате Кончаловський старанно обійшов факт отруєння В. Ющенка, ніби й не було цього.

Зрештою, тенденція замовчування отруєння Ющенка має всеукраїнський характер. Підрив здоров’я Президента став об’єктивним фактором, який не міг не позначитися негативно на його діяльності. Це ніби боксера було нокаутовано ще до поєдинку — «діоксиновий нокаут» (Є. Сверстюк). Нещодавно був 10-річний «ювілей» отруєння Віктора Андрійовича. Доречно згадати з цього приводу тодішню дуже впевнену заяву впливового політика з оточення Кучми: «Ющенко ніколи не стане Президентом, ми не допустимо». До речі, автор цих слів — теж кум президента, але іншої країни. Дивний збіг? Виходить, «кумівська» операція чи що?

Та повернімось до те лемарафону. На черзі — Президент Ющенко. Драму отруєння «5-й» не згадав. Проте згадали обіцянку «Бандити сидітимуть у тюрмах» і, звісно, знамените «Ці руки нічого не крали», вирване з контексту. Невже тільки цим запам’ятається Президент Ющенко? Не патріотом-українізатором, не зусиллями з відновлення історичної пам’яті — Голодомор-геноцид, Батурин, 370-річчя Мазепи, створення Інституту національної пам’яті, утвердження національної ідентичності. Чи поїздкою до Тбілісі у 2008-му — проявом солідарності з народом Грузії, який зазнав агресії з боку Росії, і далекоглядності — відчув, що це не лише питання безпеки Грузії, а й безпеки України. І це на тлі поведінки двох інших лідерів країни: Янукович у ВР визнає незалежність Південної Осетії та Абхазії, Тимошенко тримає паузу...

Як відомо, раб, відчувши безкарність, робиться хамом. Першою жертвою цього хамства став Президент-демократ В. Ющенко. Виявилася хамсько-рабська тенденція, на яку слушно відреагував І. Дзюба: «...живемо в дивовижному суспільстві, де ніхто не боїться, скажімо, президента, але всі бояться дільничного міліціонера, голову сільради, начальника ЖЕКу, директора установи — тобто тих, від чиїх норову, настрою, манер чи можливостей залежить щоденне життя людини» («УС», 2009).

Хай нині запанує одна тенденція — до консолідації.

Іван ПОРОХНЯ
Мелітополь
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>