«Мурав’ята» без тата

Наприкінці літа видатний хоровий диригент, педагог, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Герой України, жива легенда українського хорового мистецтва Павло Муравський скромно відсвяткував столітній ювілей. Бенкет переніс на осінь і запланував у Національній філармонії провести творчий вечір, на якому мав намір сам стати за диригентський пульт. За 80 років творчого активного життя в хормейстера було понад тисячу вихованців. Усіх їх називали «мурав’ятами». Муравський до останніх днів по-батьківськи вкладав у них професійну майстерність, любов до української музики. Тепер замість святкування «мурав’ята» наприкінці листопада у Колонному залі ім. Лисенка проведуть вечір пам’яті видатного хормейстера, диригента і педагога.

У консерваторії добре знають, у чому секрет довголіття. Потрібно, як учив їх Муравський, «щодня пішки ходить на роботу, аби добре почуватися, не треба лежати і переїдати, і завжди треба рухатися», а головне — бути добрим спеціалістом у своїй галузі. Муравський навіть у свої 100 років два рази на місяць приходив у консерваторію дивитись, як диригують молоді хормейстери, як проводять репетиції. Якщо хор не потрапляв у ноти, підказував, як зробити, щоб результат був добрий. «Хор має співати, а не кричати, і на це я також звертав увагу тих, кого навчав хормейстерської справи. Але це подобалося не всім. Критики бояться», — якось зі смутком говорив Муравський.

І хормейстеру було чого засмучуватися. Адже історія українського професійного хорового співу невідривна від його життєпису. Як згадував Муравський, за його часів «робилося все, щоб хори були на найвищому, європейському, рiвнi. Було тоді щось, що можна було й за кордоном показувати, не ганьбитися». Та коли Муравський відійшов від справи, він не раз iз гіркотою зазначав: «Нині українське хорове мистецтво — на найнижчому рівні масового співу, самодіяльності. Більш ніж годину не витримую слухати консерваторський хор. Не співають, а кричать, не потрапляють у ноти. Я був студентом відразу після Голодомору, і часи тоді були важкі, але навіть закордонні хори до України приїжджали. Зараз цього немає».

Павло Муравський народився в селі Дмитрашківці в Піщанському районі на Вінниччині. З нагоди 95-річчя хормейстера, художнього керівника славних на весь світ капел «Думка» і «Трембіта», на місці, де стояла напівзруйнована батьківська хата митця, урочисто відкрили музей-садибу П. І. Муравського. Будували музей «народною толокою», а відкривав його сам щасливий винуватець дійства.

Муравський почав займатися музикою, коли його старший брат, до слова, учень Миколи Леонтовича, організував шкільний хор. Пізніше відомий хормейстер закінчив технікум, учителював у Чорнобилі у 30-х роках, записував там народні пісні. Потім вступив до консерваторії, яку закінчив у 41-му. Його першою піснею, якою диригував iще на першому курсі, був «Щедрик» в обробці Леонтовича.

Хорова спільнота сумує за людиною з великим серцем, прекрасним педагогом і вимогливим маестро. Та обіцяє бути вірною його творчим настановам і багато рухатися.