Історія фатальної жінки. У Театрі Леся Курбаса відбудеться прем’єра опери «Марія з Буенос-Айреса» в постановці Євгена Лавренчука
Одному з кращих сучасних українських режисерів Євгену Лавренчуку тісно у рамках драматичного театру. >>
Петро Осадчук завжди сипав iронiзмами, причому вигадував їх на ходу.
«Мабуть, мені один ген якийсь особливий дістався від пращурів, що на все дивлюся з іронією», — казав колись Петро Осадчук в одному з інтерв’ю. Він і справді, куди б його не закидала доля — в Одеський обком комсомолу чи в ЦК Компартії України, у парламент чи у Національну спілку письменників — на все дивився з часткою здорового сарказму й іронії. І скрізь писав, писав, писав... Навіть на засіданнях Верховної Ради, куди обирався двічі поспіль. Усі ці гостро-сатиричні перли пізніше увійшли до його збірки «Чуття єдиної провини». Один із них — «Живуть в Україні, як дачники, держави зневаживши суть. Нині там порядкують Табачники, де Тютюнники мусили б буть» — став особливо популярним у розпал «Анти-Табачної кампанії» проти минулого міністра освіти. А всього за життя у Петра Ільковича вийшло більше тридцяти збірок, де переплелися і лірика, і сатира.
Народився Петро Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області в селянській родині. У десять років лишився без батька, який загинув десь у Сибіру. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. Після закінчення — вчителював, працював у газеті. У 1967-му його запросили до Одеського обкому комсомолу, пізніше — у відділ культури ЦК Компартії України. Але, попри ідеологічні віяння, і там, і там він намагався всіма силами підтримати і захистити український дух і культуру. «Він був щирим українцем, скрізь говорив правду і завжди сипав іронізмами. Причому вигадував їх на ходу. Любив гостре слово і ніколи не боявся називати речі своїми іменами. Головний редактор «Перця» Михайло Прудник навіть застерігав його, щоб не був таким прямолінійним. А Петро лише сміявся і казав: «Та то ще м’яко сказано», — згадує земляк Осадчука, організатор фестивалю «Лауреат Нобельської премії», письменник із Зарічного, що на Рівненщині, Роман Демчук. До речі, серед численних нагород Петра Осадчука є і диплом лауреата першого Нобельського фестивалю.
До останнього Петро Осадчук очолював приймальну комісію Київської міської організації НСПУ. «Ми його називали «дідусь Осадчук». Він завжди намагався триматися у формі, жартував, хоча хвороба останнім часом таки давалася взнаки. Багато його фраз стали крилатими», — каже секретар Спілки письменників Сергій Пантюк.
Сьогодні ж у Спілці об 11-й годині відбудеться прощання з Петром Осадчуком. Поховають його на Байковому кладовищі поряд із Віктором Барановим, Всеволодом Нестайком, Григором Тютюнником. Тепер він там підніматиме небо над Україною.
Одному з кращих сучасних українських режисерів Євгену Лавренчуку тісно у рамках драматичного театру. >>
Звісно, під час воєнного лихоліття, яке нині переживає наша країна, усім нам не до концертів. >>
Кілька тижнів тому на нашому партнерському сайті «Буквоїд» опубліковані Довгі списки рейтингу-2025: по 20 найяскравіших видань в кожній із 24 тематичних підномінацій. >>
«Глянув випадково на свої світлини і ніби проснувся від сну, — ще на початку нинішнього року, 5 січня, писав поет, фотограф та військовослужбовець з Івано-Франківщини Руслан Трач із позивним «Полин». >>
Про Рустама Давлетова «Україна молода» вже згадувала в одній з минулорічних публікацій — ішлося про ініціативу двох тернопільських художників >>
Культурний осередок «Простір Світличних» — почали створювати в Києві у будинку на Уманській, 35, де у 1960–1970-х роках збиралися українські шістдесятники. >>