Мистецтво, що вижило. Твори з колекції родини Гриньових представляють у харківському «ЄрміловЦентрі»
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Петро Осадчук завжди сипав iронiзмами, причому вигадував їх на ходу.
«Мабуть, мені один ген якийсь особливий дістався від пращурів, що на все дивлюся з іронією», — казав колись Петро Осадчук в одному з інтерв’ю. Він і справді, куди б його не закидала доля — в Одеський обком комсомолу чи в ЦК Компартії України, у парламент чи у Національну спілку письменників — на все дивився з часткою здорового сарказму й іронії. І скрізь писав, писав, писав... Навіть на засіданнях Верховної Ради, куди обирався двічі поспіль. Усі ці гостро-сатиричні перли пізніше увійшли до його збірки «Чуття єдиної провини». Один із них — «Живуть в Україні, як дачники, держави зневаживши суть. Нині там порядкують Табачники, де Тютюнники мусили б буть» — став особливо популярним у розпал «Анти-Табачної кампанії» проти минулого міністра освіти. А всього за життя у Петра Ільковича вийшло більше тридцяти збірок, де переплелися і лірика, і сатира.
Народився Петро Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області в селянській родині. У десять років лишився без батька, який загинув десь у Сибіру. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. Після закінчення — вчителював, працював у газеті. У 1967-му його запросили до Одеського обкому комсомолу, пізніше — у відділ культури ЦК Компартії України. Але, попри ідеологічні віяння, і там, і там він намагався всіма силами підтримати і захистити український дух і культуру. «Він був щирим українцем, скрізь говорив правду і завжди сипав іронізмами. Причому вигадував їх на ходу. Любив гостре слово і ніколи не боявся називати речі своїми іменами. Головний редактор «Перця» Михайло Прудник навіть застерігав його, щоб не був таким прямолінійним. А Петро лише сміявся і казав: «Та то ще м’яко сказано», — згадує земляк Осадчука, організатор фестивалю «Лауреат Нобельської премії», письменник із Зарічного, що на Рівненщині, Роман Демчук. До речі, серед численних нагород Петра Осадчука є і диплом лауреата першого Нобельського фестивалю.
До останнього Петро Осадчук очолював приймальну комісію Київської міської організації НСПУ. «Ми його називали «дідусь Осадчук». Він завжди намагався триматися у формі, жартував, хоча хвороба останнім часом таки давалася взнаки. Багато його фраз стали крилатими», — каже секретар Спілки письменників Сергій Пантюк.
Сьогодні ж у Спілці об 11-й годині відбудеться прощання з Петром Осадчуком. Поховають його на Байковому кладовищі поряд із Віктором Барановим, Всеволодом Нестайком, Григором Тютюнником. Тепер він там підніматиме небо над Україною.
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Серединою 2024-го видавництво «Віват» випустило дві прикметні книжки: «Слова і кулі» та «Діалоги про війну» — збірки інтерв’ю з відомими інтелектуалами задля осмислення нової реальності, у якій ми опинилися. >>
Чеськословацький проєкт з архітектури та дизайну Inspireli у співпраці з відомим харківським архітектором та реставратором Віктором Дворніковим оголосив конкурс на програму реставрації будинку по вулиці Полтавський шлях, 13/15. >>
У Києві Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив прем’єру вистави «Троянство» у постановці Давида Петросяна за драматургією Максима Курочкіна. >>
Зірка книжкової художниці Катерини Штанко зійшла іще в 1980-ті, вона тоді співпрацювала з найбільшими державними видавництвами «Веселка» та «Дніпро». >>
У Києві в партнерстві з урядами України, Польщі й Німеччини, з участю експертів з цих країн, а також Швеції та Литви, відбулася конференція Obmin «Стійка культура. >>