Лист до мами
Ой, мамо, мамочко,
а вишні вже давно і визріли і відійшли.
А я так мріяв їх іще застати.
Вони так часто снилися мені,
коли вдавалося в окопах п’ять хвилин поспати.
Ой, мамо, мамочко,
мабуть, я дуже постарів,
бо бачив в очі смерть, і бачив, як живцем
горів товариш мій в палаючому танку.
А він у двадцять літ так жити ще хотів,
бо з нареченою ще розмовляв ізранку.
Ой, мамо, мамочко,
коли я йшов на фронт,
сади цвіли і цвіт спадав на землю.
За ніч ви з батьком постаріли на роки,
чи я вернусь живим, ніхто не знав напевно.
Ой, мамо, мамочко,
прости мене за те, що я бешкетував
й погано вчив уроки.
І тільки на війні я зрозумів,
що це були найщасливіші роки.
Ой, мамо, мамочко,
біля воріт я обернувсь назад:
старий собака, як людина, плакав.
Мій вірний друг все зрозумів без слів,
дивився мені вслід і вже не гавкав.
Ой, мамо, мамочко,
без мене вже й жнива пройшли,
й духмяної трави не встиг я покосити.
Тут нас в окопах косить люта смерть,
і тільки у Всевишнього: «Помилуй і прости...»
ми наостанок можемо просити.
Ой, мамо, мамочко,
які страшні тут йдуть бої —
життя від смерті не хвилини,
а секунди відділяють.
«Хотят ли русские войны —
спросите все в Кремля и сатаны»,
на Україні ж відповідь всі знають...
Світлана ШЕВЧУК
Київ