Красиві слова прокурора не могли прикрити його бездіяльність. (з сайта allday.in.ua.)
Не щастить дніпропетровцям на керівників силових структур постмайданівського періоду. Спершу обурення викликало призначення на посаду головного міліціянта області Георгія Гогуадзе, який ще у 2010 році балотувався в депутати облради від Партії регіонів. А відразу після свого призначення дременув на відпочинок за кордон та ще й у час, коли події в сусідньому Донбасі стали доходити до критичної точки. Отож громадськість збунтувалася настільки, що пану Георгію не залишилося нічого іншого, як добровільно розпрощатися зі своєю посадою.
Призначення прокурором Дніпропетровської області Романа Федика відбувалося за сценарієм, можна сказати, діаметрально протилежним. По-перше, з 2010 року він в органах прокуратури не працював, хоча до того мав там доволі солідний стаж роботи, щоправда, на одному місці переважно не затримувався. По-друге, начебто «бандерівець» — родом iз Львівщини. А по-третє, і найголовніше, — на першій же зустрічі з громадськістю заявив про свою вірність ідеалам Майдану: «Сьогодні ми підводимо риску під учорашнім і відкриваємо нову сторінку — починаємо працювати по-новому». Кого ж таке щиросердне прагнення не зворушить? Приємно вразило й те, що прокурор області ось так запросто спілкується з народом. Коли це, мовляв, таке було? Ожила й юридична спільнота — правозахисники, юристи, адвокати, ті, хто боровся за закон на Дніпропетровщині за всіх влад. Саме ця незначна, але наполеглива і цілеспрямована група людей запропонувала Роману Романовичу постійне фахове спілкування. Тобто в задеклароване ним «працювати по-новому» вкласти конкретний зміст і співпрацювати надалі над його втіленням.
Отож новоспеченому обласному прокуророві юридично підкована спільнота запропонувала цілком зрозумілий перелік питань, який мав підтвердити щирість його добрих намірів. І насамперед нагадали про статтю 214 Кримінально-процесуального кодексу України у редакції 2012 року. Незважаючи на критику цього закону, прийнятого ще за пріснопам’ятного Генпрокурора Віктора Пшонки, саме ця його норма стала по-справжньому революційною. Бо раніше прокурор чи слідчий розслідували заяви про злочини тільки ті, які «хотіли». А щодо інших строчили відписки «достатніх підстав для порушення кримінальної справи немає». І саме цей шаблон був таким собі символом всеохоплюючої корупції в органах прокуратури.
Тепер же стаття 214 нового КПК цю корупцію, здавалося б, знищувала повністю і безповоротно. Адже навіть екс-прокурор Дніпропетровської області Наталя Марчук iз Донецька, ставлениця Віктора Пшонки, на нараді з керівниками силових структур заявила, що приховування злочинів відтепер стає неможливим. Бо «на сторожі» — «магічна» стаття 214 КПК, яка зобов’язує прокурора чи слідчого будь-яку заяву про кримінальне правопорушення вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань і проводити оце саме розслідування, тобто виконувати необхідні слідчі дії. Щоправда, сама пані Наталя діяла всупереч своїм же словам — її відомство продовжувало наліво й направо штампувати ту саму пісню про «достатніх підстав» або вигадувати ще безглуздіші формулювання, покриваючи злочинність.
Отож уже під час першого спілкування з Романом Федиком провідні правозахисники-юристи поставили перед новоспеченим прокурором області ключове питання руба — незаперечно виконувати статтю 214 КПК України, тобто всі заяви про кримінальні правопорушення без жодного винятку вносити до ЄРДР і проводити необхідні слідчі дії щодо всіх заявлених доказів цього правопорушення. Адже власне так працює прокуратура у цивілізованій Європі, про своє прагнення до якої заявив український Майдан. І вже готові були почути від прокурора-«майданівця» ствердну відповідь, натомість почули: «Якщо є для цього достатні підстави».
«А де у новому КПК є таке поняття, як «достатні підстави», тобто передбачено право прокурора чи слідчого порушувати основоположну вимогу статті 214?» — правозахисники-юристи від почутого буквально заціпеніли. Роман Романович якоїсь відповіді, звісно, не знайшов. Але при цьому порадив звертатися до... суду. «Та ми з Наталею Марчук судилися?! Невже знову наступили на ті самi граблі — знову будемо судитися, але вже з облпрокурором «від Майдану», який привселюдно заявив про свою рішучість «працювати по-новому»?» — юридична спільнота аж загула від обурення.
Отож Роман Федик iз перших же своїх кроків дав негласний сигнал усім прокурорським так само продовжувати жити... по-старому. І всі дружно продовжували — на заяви про кримінальні правопорушення так само писали найбезглуздіші відписки, жодною нормою закону не передбачені. Слідчі дії так само під різними приводами не проводилися. Самим заявникам так само практично неможливо було хоча б з’ясувати долю їхніх заяв про кримінальні правопорушення. Зокрема, на підписану автором цих рядків одну з таких заяв, де близько 40 (!) доказів фальсифікації кримінальної справи юних дніпропетровців Максима Орлова та Олександра Козлова («Україна молода» про цю резонансну справу писала), за цим звинуваченням засуджених відповідно довічно та на 12 років позбавлення волі, було викладено відразу на 12 сторінках тексту, заступник облпрокурора ще з часів Пшонки Світлана Виноградова відповіла чимось незбагненнішим, аніж навіть відписка: «... у порядку ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено, оскільки за своїм змістом вона НЕ Є {виділено автором} заявою про кримінальне правопорушення, тобто відсутні об’єктивні дані про вчинення кримінального правопорушення, викладено власні міркування...».
Заглянув я після цього до свого архіву і зрозумів, що Світлана Виноградова буквально дослівно повторила оте «за своїм змістом вона не є» словами першого заступника все тієї ж Наталі Марчук Олега Пахніца, який точно таку ж заяву, щоправда, підписану не мною, вже «розглядав».
На іншу мою заяву стосовно засудженого на 14 років Геннадія Жаворонкова отримав теж відповідь незбагненну, адже йшлося у ній про те, що я скаржився на... насильницькі дії співробітників міліції, про що і найменшої гадки не мав.
За порадою Романа Федика, ці дві «більше, ніж відписки» я оскаржив у Жовтневому райсуді м. Дніпропетровська. І в обох випадках було прийнято ухвали на мою користь, тобто бездіяльність облпрокуратури справді визнано бездіяльністю. Тільки тепер уже не виконуються судові рішення, за що передбачена кримінальна відповідальність. Але для прокурорських такий закон неписаний.
Як потім з’ясувалося, такий шлях пройшов не я один. Сотні людей пересвідчилися в оцьому «працювати по-новому». Отож прокуратура Дніпропетровської області, по суті, стала територією поза законом.
А запал Романа Федика щодо «постійного спілкування з громадськістю» куди й подівся. Прокуратура Дніпропетровської області за короткий час його керівництва перетворилася фактично на неприступну фортецю, де не тільки пересічній людині, а й бувалому адвокату домогтися істини стало неможливим. «Відфутболювання» всіх і вся набуло масових масштабів.
А там, де не працює закон, неминучий самосуд. І він настав. Настав не зненацька і не спонтанно, а швидше, закономірно. 30 вересня і 1 жовтня чергова порція невдоволених людей безрезультатно намагалися висловити своє невдоволення бездіяльністю Романа Федика. Однак вхідні і бокові двері у будівлі облпрокуратури чомусь виявилися зачиненими взагалі.
А потім... Як розповідає голова Люстраційного комітету штабу Національного захисту Дніпропетровської області Таміла Ульянова, раптом до них вийшов власною персоною Роман Федик і заявив, що він весь час вів... прийом громадян. Навіть журнал реєстрації такого немовби свого спілкування з людьми показав. «На запитання, як вони (люди. — Авт.) до нього потрапили, він нічого не відповів, — розповідає Таміла Ульянова. — Більше того, його поведінка була не зовсім адекватною, він плутався у часових відрізках, м’яв документи, які йому надавали люди. Коли один з активістів показав на його піджаку значок з діамантами і намагався його зірвати, то прокурор розвернувся, вдарив активіста, який показував документи, два рази в обличчя і почав душити. За даним фактом активіст зняв побої і написав заяву до райвідділу міліції».
Коли ж наступного дня люди прийшли до будівлі прокуратури вже з акцією протесту, то побачили наглухо забиті дерев’яними колодами двері та металеву решітку. І хоч висіло оголошення, що до приміщення можна потрапити з бокового входу, там так само все було зачинено. Ще більше людей збентежило, коли під воротами облпрокуратури вони побачили понад 150 (!) співробітників міліції у повному екіпіруванні без розпізнавальних знаків, мимоволі згадавши про «тітушок», які сумно прославилися 26 січня цього року побиттям людей перед будівлею облдержадміністрації. До речі, в гальмуванні розслідування цієї гучної справи нині чи не найбільше звинувачують Романа Федика.
Попри все розлючені люди до кабінету облпрокурора таки увірвалися. Справа дійшла до рукоприкладства, з піджака головного «законника» Дніпропетровської області зірвали значок, а на його голову вивернули урну зі сміттям. Ці події мали всеукраїнський резонанс.
Генпрокурор України, теж «з Майдану», Віталій Ярема поки що до глибинних причин конфлікту прискіпливо приглядатися не став, а зайняв позицію солідарності зі своїм обласним колегою. «Я спілкувався з прокурором Дніпропетровської області, на якого скоїли напад невідомі люди. Так званий люстраційний комітет прийшов до нього і почав зривати значки, смикати за одяг, вступили у протиборство», — заявив він. Особливе ж роздратування у Дніпропетровську викликало запевнення Віталія Яреми у тому, що Федик свої обов’язки виконує... чесно.
На що епатажний заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Борис Філатов відповів з притаманною йому різкістю: «От тільки Ярема забув уточнити, що «чесному» Федику пред’явили декілька судових рішень про його бездіяльність, публічно звинуватили в «кришуванні» наркоторгівлі, конвертаційних центрів, корупції і знущаннях над підлеглими. Однак Ярема продовжує наполягати на своєму і заперечувати очевидне».
Отож доводиться з сумом констатувати: хоч екс-Генпрокурор Пшонка вже давно «в бігах», та справа його живе. Тому в Дніпропетровську після такої реакції з Києва у кардинальні зміни у відомстві, яке після героїчного Майдану мало б стати взірцем законності, мало хто вірить. Навіть з огляду на те, що «невідомі», за визначенням Віталія Яреми, люди охоче роздавали інтерв’ю, адже впевнені у своїй правоті. Та й Люстраційний комітет виявився зовсім не «так званим», бо до Дніпропетровська терміново завітав його всеукраїнський громадський керівник Єгор Соболєв, який провів прес-конференцію разом з вищезгаданою Тамілою Ульяновою.
Відтак минулої п’ятниці у Дніпропетровську відбулися безпрецедентні громадські слухання, присвячені ситуації у прокуратурі Дніпропетровської області. У результаті запальної дискусії учасниками було прийнято звернення на адресу Президента Петра Порошенка та Генпрокурора Віталія Яреми, у якому, зокрема, наголошується: «Ми вимагаємо не тільки негайного звільнення з посади прокурора Дніпропетровської області Романа Федика, а й створення спеціальної комісії з розслідування системи масового покриття злочинності, протизаконної діяльності у цій структурі, яка стала по-справжньому небезпечною для суспільства. Тому прокуратура Дніпропетровської області може підлягати тільки розформуванню і створенню прокуратури нової, де торжествуватиме його величність Закон».
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
