Віктор Логвинець: Жоден міністр оборони не зміг зламати корупційну систему

«В основі всіх проблем, які зумовили беззахисність України, лежить корупція»

— Вікторе, скажіть, чому наша армія виявилася не в змозі протистояти російській агресії?

— Агресія Росії проти України просто витягла на поверхню роками культивовані проблеми армії. Ми зіткнулися з суто символічним рівнем бойової підготовки особового складу, наскрізь прогнилою системою постачання, катастрофічним станом озброєнь і військової техніки, абсолютно незадовільним є морально-психологічний стан солдатів і офіцерів. Однак в основі всіх цих проблем, які зумовили фактичну беззахисність України, лежить головне українське зло — корупція.

— Влада стверджує, що армію розвалив Віктор Янукович. Причому спеціально.

— Частка правди в цьому є. Призначення Михайла Єжеля міністром оборони викликало шок у військовому середовищі. Адже всі у Збройних силах прекрасно пам’ятали, як за сім років до призначення главою Міноборони, у 2003 році, Єжеля звільнили з посади командувача ВМС України саме за корупцію. Причому вигнав його з посади особисто тодішній Президент Леонід Кучма. Генпрокуратура навіть порушувала проти Єжеля справи. Суть їх зводилася до реалізації за заниженою ціною кіпрській фірмі двох морських танкерів «Макіївка» і «Керч», які за його наказом були виведені зі складу Збройних сил без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів.

Тому з 2010 року (після призначення Єжеля міністром. — Ред.) у Міноборони, звичайно, почалася повна вакханалія. Незрозуміло, куди поділися гроші на будівництво чотирьох корветів, відчужувалася земля — остаточно розбазарили майно в Балаклавській бухті, як тоді писали в ЗМІ, швидше за все, в інтересах молодшого сина Януковича Олександра. А за скандалом із тендерами на постачання солдатам харчування за принципом аутсорсингу — приватними фірмами — країна спостерігала півроку.

Екс-міністр швидко оцінив корупційну перспективність створеної при Анатолієві Гриценку системи аутсорсингу. Із неугодними йому фірмами вчинили просто — солдатів у підвідомчих цим компаніям частинах просто перевели на сухий пайок. При цьому, щоправда, довелося перевести на сухпай і хворих у шпиталях, а також діток-ліцеїстів. Але, звісно, це нікого не зупинило.

«Під створення професійної армії систему мобілізації було зламано, а нову ніхто так і не збудував»

— Ви згадали реформу Гриценка. У суспільстві його вважають найуспішнішим міністром оборони. Судячи з ваших слів, ви не поділяєте думку про успішність його реформ?

— На жаль, багато системних проблем, з якими наші війська зіштовхнулися цієї весни, свого часу були закладені саме за перебування Гриценка на посаді міністра. Його головна помилка полягала в тому, що він багато чого зруйнував, не збудувавши нічого натомість. Його реформи виявилися реформами мирного часу, і саме ці не доведені до кінця реформи частково призвели до зниження боєздатності нашої армії.

Наприклад, якщо говорити про запроваджену Гриценком систему аутсорсингового харчування. Експерти відразу попереджали, що система призначена для чого завгодно, але тільки не для війни. Перші симптоми майбутніх проблем проявили себе ще в далекому 2006 році. З першими ж масштабними навчаннями в ЗС України восени 2006 року «раптом» з’ясувалося, що цивільні компанії, які годують військові частини «з коліс» (тобто не маючи серйозних запасів продовольства на території частин), так-сяк можуть прогодувати солдат у військових містечках. Але варто підрозділу виїхати на полігон, як організація харчування стає серйозною проблемою.

Тобто навіть на навчаннях — коли все передбачено, заплановано, прораховано, — система Гриценка вже не працювала. Коли почалася справжня війна, все просто обвалилося. Коли підрозділи перекидають на сотні кілометрів, комерційні фірми просто не спроможні організувати їх харчування на передовій.

Хоча, й не закінчивши військову академію, легко здогадатися, що навряд чи комерційна фірма, наприклад, зі Стрия попреться організовувати харчування своєї частини під Луганськом, це просто неможливо поза централізованою системою. От і годували армію волонтери, поки Міноборони наздоганяло війну.

Свідомо чи несвідомо, але саме за Гриценка була поламана система мобілізації. До речі, як завжди, з благими намірами. Анатолій Степанович завжди був прихильником професійної армії. У США немає ніяких військкоматів, там є призовні пункти, в яких сидять два вербувальники. Громадянин, який хоче працювати в армії (а армія там — це саме робота), просто приходить до них, вони проводять опитування і направляють кандидата в навчальну частину для проведення відбору. І от виходячи з такого самого проекту, за Гриценка суттєво скоротили чисельність військкоматів, багато військкоматів позакривали, провели реорганізацію структур, але нічого натомість не запропонували. У підсумку військкомати просто не змогли впоратися з мобілізацією в умовах воєнної агресії. Система виявилася поламаною, а нова добудована була. Ні за Гриценка, ні тим більше за подальших міністрів.

«Корупція в Міноборони існувала за всіх міністрів без винятку»

— І все ж повернімося до корупції. Вся вина за розвал нашої армії лежить на Януковичі?

— Ні. Адже ті люди, яких він призначав, уже були вирощені в корупційній системі. Значить, система існувала раніше. І жоден міністр, м’яко кажучи, не виявився здатним її поламати.

Найважливішим департаментом Міністерства оборони в останнє десятиліття був департамент реалізації надлишкового майна. За нього завжди велася найбільш люта кулуарна боротьба. Тобто, єдиним завданням Міноборони в умовах корупційної української системи була утилізація радянського військового спадку. Причому в армії корупція завжди традиційно мала значно більш сприятливі умови для процвітання, ніж у «цивільних» держструктурах — завдяки закритості військового відомства і можливості приховувати багато процесів, забезпечивши їм гриф секретності під приводом захисту інтересів обороноздатності країни.

Межа між надлишковим і ненадлишковим майном завжди була тонка, адже визначало її саме Міністерство, яке готувало відповідний список і подавало його в Кабмін. Наприклад, у 2006 році, за Єханурова і Гриценка, з бойового чергування були зняті зенітно-ракетні комплекси «Бук» і продані до Грузії. Зараз би вони нам знадобилися? Безумовно. Але тоді ППО раптом стало вважатися надлишковим майном, адже воювати ми не збиралися. Міністерство оборони ніколи не готувалося до війни, ось у чому проблема.

— Факти корупції були помічені за всіх міністрів?

— За всіх без винятку. Епоха Кузьмука славилася безпрецедентним розпродажем земель Міноборони. Хоча землю виводили за всіх міністрів. За часів Гриценка фірми, нібито пов’язані із сином Віктора Януковича Олександром, придбали 15 об’єктів, виведених із балансу Міноборони в Балаклавській бухті. У цей же період на користь якоїсь приватної компанії була відчужена частина території Дніпропетровського військового госпіталю. Причому в підсумку частина госпіталю опинилася в руках російського банку ВТБ, і зараз між банком, що представляє інтереси окупантів, та міською адміністрацією тривають конфлікти за об’єкт. А через цей госпіталь пройшли в сукупності більше 1000 наших поранених. За Єханурова виник скандал із передачею в експлуатацію приватної компанії 16 українських гелікоптерів. Про часи Януковича ми вже згадали.

«Систему врятує тільки масова кадрова ротація»

— Ви бачите якісь зміни в Міноборони зараз?

— Не дуже. Характерний приклад з оборонзамовленням на цей рік, в яке якісь спритні генерали зуміли вписати феєрверки, ніби країна не воює. Є проблеми у взаєминах волонтерів та Міноборони. У неформальних обговореннях ситуації з’являється дуже багато розповідей про те, як генерали намагаються просунути свої інтереси навіть у волонтерські замовлення, намагаючись включити в список запитів до волонтерських організацій певні компанії чи продукцію, яка абсолютно не потрібна на фронті, але може бути потім перепродана «наліво». І так далі. Система утилізації радянського військового майна принципово не готова до війни і не може до неї підготуватися, оскільки заточена під «розпил» і «відкат». Це те, чого зовсім не хоче розуміти новий міністр.

— Ви розумієте, як зламати корупційну систему?

— Потрібна масова кадрова ротація. Якщо людина у кріслі мотивована не захистом Батьківщини, а «відкатом», то її треба висадити з крісла, а в крісло посадити людину з вищою мотивацією.

Я не розумію, чому в Міноборони, в службу тилу і командування не просувають волонтерів та командирів середньої ланки, які відзначилися в боях. Треба терміново міняти людей, що сформувалися довгими корупційними традиціями. Міноборони в нинішньому вигляді захистити країну не здатне.