Відомий український музикант, засновник етнофестивалю «Країна мрій», незмінний фронтмен гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка переконаний, що у депресивні часи варто переключатися на джаз, бо тільки ця музика свободи, народжена у рабстві, дасть снаги побудувати європейську Україну. Музикант розуміє, що кожного дня з передової ми отримуємо сумні новини, від яких опускаються руки і зовсім не до музики. Та Скрипка радить сконцентруватися на тому, що нам вигідно, адже енергія в дефіциті. І якщо ми її будемо використовувати на обговорення артистів, які підтримали Путіна, їздять із гастролями в Росію і в Москві отримують «самовари» за досягнення, тоді гріш ціна нам у базарний день.
Тож, щоб відволіктися від негативу і рухатися у правильному напрямку, тобто до перемоги, музикант пропонує відвідати один із його концертів, який відбуватиметься у рамках осіннього туру з джаз-кабаре «Забава» по оперних театрах та великих концертних залах України.
Є мінімум три причини, чому слід побувати на концерті Скрипки з новим джазовим проектом. Перша — суто матеріальна. Частину коштів, отриманих з першого концерту, який відбудеться вже 3 жовтня у столичному Палаці «Україна», буде направлено на потреби української армії, а саме 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Нагадаємо, що саме бійці з цього збройного формування разом із 25-ю десантною бригадою на початку вересня утримували позиції під Дебальцевим. Скрипка не вперше допомагає військовим на сході. На днях він відвідав поранених в АТО бійців, які перебувають на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі. Влітку Скрипка провів виїзний концерт для окремої повітрянодесантної бригади. Тож з перших вуст знає, що хлопцям потрібно насамперед і кому саме в руки передати потрібні на передовій речі.
Друга причина — пізнавальна. Для нової програми Скрипка підібрав довоєнний джаз, про який і сам раніше нічого не знав. За словами музиканта, джаз іде з кабаре. У Франції його називають «шансон». Так от, якби не українці, не було б у Європі кабаре. Для прикладу, у Парижі джаз-кабаре заснував Олександр Вертинський. У Вікіпедії про нього пишуть, що Вертинський — «російський естрадний артист, кіноактор, композитор, поет і співак, кумир естради в першій половині XX століття». І ніби зумисне намагаються уникнути того факту, що Вертинський народився в Києві, ходив у київську класичну гімназію, грав у київському театрі, зараховував себе до київської літературної богеми. У 1914 році він відправився добровольцем на фронт санітаром. За рік на його рахунку було 35 тис. перев’язок. Цей період його життя позначився на всій творчості співака. Ні, він не пише про війну. Його ліричні пісні — це лікарство від сумних спогадів, які ночами не давали спати. Емігрувавши у Париж, у «батьківщині мого духу» Вертинський написав найкращі пісні: «Пані Ірена», «Балада про сиву пані», «Божевільний шарманщик», «Мадам, вже падає листя», «Танго Магнолія» та інші.
Інший український законодавець моди на кабаре — Петро Лещенко, як пише знову ж таки Вікіпедія, «російський та румунський естрадний співак, виконавець народних танців, ресторатор». Лещенко надився у селі під Одесою. Дев’ятимісячного хлопчика матір вивезла у Кишинів. Лещенко сформувався як співак у Будапешті. Та українське коріння не давало про себе забути. В Румунії він започаткував кабаре, де під час Петрових виступів дівчата танцювати канкан в українських строях. На початку війни Лещенко давав сольні концерти в опері в окупованій Одесі.
У перший і поки єдиний джазовий альбом «Жоржина» рокера Олега Скрипки входять пісні, які співак знайшов аж у Канаді. Саме туди емігрував корифей української естрадної пісні 30—40 років минулого століття Богдан Веселовський, який писав музику у Львові у 1930-х роках.
Цього разу Скрипка підібрав пісні трьох метрів джаз-кабаре довоєнного періоду, обробив їх у своєму стилі й заграє у першому відділенні свого концерту. У другій частині музикант запропонує пісні гурту ВВ у джазовій обробці.
Третя причина, чому варто піти на джаз-кабаре Олега Скрипки, патріотична. Коли мудрі люди на «круглих столах» обговорюють питання іміджу України, одним із перших завдань постає підняти рівень гордості за свою країну. Рокер пропонує свій варіант популяризації українського в Україні та за кордоном. Він наголошує, що джаз-кабаретонові концерти — не що інше, як доказ, що джаз в Україні таки є, що ми маємо багату, неповторну та якісну музичну історію, а з цього можна зробити висновки, що наша країна ще у довоєнні часи була європейською і сьогодні нею залишається.
Тож чим не привід для гордості й відвідування джаз-кабаре «Забава» Олега Скрипки?