Книга про німецьку прабабусю українського журналіста вийшла одночасно двома мовами — українською та німецькою.
Історії сильних духом жінок завжди захоплюють і надихають. Нещодавно одна така вийшла друком у видавництві «Академія». Публіцистично-документальна повість українця — комерційного директора інформаційного агентства «УНІАН», колишнього заступника редактора «України молодої» — Сергія Сай-Боднара та німця Петера Хоманна побачила світ одночасно двома мовами — українською та німецькою. Це історія про зовсім не вигадану жінку, а про їхню родичку. Петер — двоюрідний онук, а Сергій — правнук.
Книга «Любов і муки Магди Хоманн» — реальна історія німкені, яка закохалася у військовополоненого часів Першої світової війни українця Олексія Кучинського і поїхала з ним на далеке і невідоме їй українське Поділля. Ця земля принесла їй багато страждань, вона пережила всі кола «совєтського раю» — колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та особисті страждання — ранню втрату чоловіка та відправлення синів-близнюків до радянської армії у часи Другої світової війни.
У 1942 році до окупованого румунами Могилева-Подільського приїхав Магдин брат Густав, бажаючи нарешті забрати сестру до Німеччини. Попри всі умовляння брата Магда відмовилася, бо мусила дочекатися з війни синів у батьківський хаті. Сини, Петро та Павло, повернулися з війни в 1945 і 1946 роках, але вона їх так і не побачила. Не дочекавшись синів, у 1944 році жінка потрапила у ГУЛАГ, де й загинула. Ніхто не знає точної дати та місця її поховання. Тому ця книга стане чи не єдиним пам’ятником цій дивовижній жінці.
Нащадок брата Магди Густава Петер Хоманн став співавтором книги, під час презентації він був на скайп-зв’язку. Пан Хоманн поділився: «Я отримав від мого діда листи від його сестри Магди за період із 1927 по 1942 роки, а також велике прохання відшукати Магду та її нащадків в Україні. Магдині листи були дорогоцінними, тому я без вагань вирішив розпочати пошук, який тривав довгих 25 років. Ми досягли нашої мети. Від імені моєї родини я дякую Сергієві Сай-Боднарові, що він цією книгою увічнив пам’ять нашої хороброї Магди Хоманн». Їх також надрукували у книзі, адже листи є, по суті, найправдивішим та найоб’єктивнішим документом життя.
На думку доктора історичних наук, експерта Володимира Сергійчука, «доля цієї жінки в умовах української радянської дійсності — трагедія, яку слід оспівати, цю долю можна порівняти з долею багатьох світових літературних героїв». Редактор книги Михайло Каменюк додав, що «це перша книга з редагованих мною, яка мене так схвилювала. Вона заслуговує на кіновтілення. Хотілося б прихилити до цієї ідеї Олеся Янчука (український режисер, директор Кіностудії ім. Олександра Довженка. — Ред.)».
Зрозуміло, що історія життя Магди Хоманн не вичерпана, а має право реінкарнації у художнє полотно чи кінострічку. Про це одноголосно говорили на презентації книги. Історії конкретних людей, певно, і творять контекст часу, в якому вони жили, найвідвертіше та найправдивіше.
«Досліджуючи факти з життя своєї німецької бабусі, я зробив однозначний висновок, — сказав під час презентації Сергій Сай-Боднар, український правнук Магди, — що на кожне покоління випадають якісь випробування. У ХХ столітті покоління наших прадідів, дідів, батьків мали випробування: революції, Першу та Другу світові війни, колективізацію, голодомори, сталінські репресії. Трішки настало просвітління з середини 60-х до початку 80-х, а потім знову перебудова, розруха, і тепер на наше покоління випало випробування Путіним. І я більш ніж упевнений, що нинішня війна принесе не менше, а може, і значно більше творчих сюжетів, бо історію творять долі конкретних людей».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
