Болгарські шипи та троянди для України

Дізнатися про сучасне життя простих мешканців Республіки Болгарія, яка сім років тому стала повноправним членом Євросоюзу, мені довелося особисто. Досвід небагатої Болгарії корисний і для нашої країни: серед позитиву — дешеві іномарки з Німеччини та чудові дороги, а от серед негативу — майже тотальне знищення продукції місцевого виробництва, розорення дрібних фермерських господарств та проблеми виживання етнічних меншин на території стародавньої держави.

Дороги будуємо, залежність від російського газу долаємо

...Нарешті здійснилася моя давня мрія: я відвідала країну своїх предків, Болгарію. Побачила своїми очима розкішні храми, яким понад чотири тисячі років, і скромний будиночок провидиці Ванги, але найбільш шокували мене екзотичні циганські квартали Маскуда в центрі міста Варна.

Для мене Євросоюз тепер міцно асоціюється з хорошими дорогами та альтернативною енергетикою. Якщо до кордону з Болгарією наш автобус їхав, долаючи кожен камінь, як неминучу мінливість долі, то відразу ж після прощання з митницею він аж «зітхнув iз полегшенням». «Ось вона, Європа, — промайнуло в голові, — хороші дороги! А цікаво, як тут із дурнями? Треба придивитися уважніше». Як виявилося, і з цим у Болгарії — все гаразд: постійно доводилося бачити вітряки на стометрових опорах-вишках, що немов гігантські соняшники виросли обабіч доріг. Їх було так багато, що відразу ж згадалися фантастичні фільми. «Сюрреалізм якийсь, — вигукнув мій сусід по автобусу, який теж прибув до Болгарії вперше. — Але ж не дурні місцеві жителі, теж не хочуть на російський газ усе життя працювати, втрачаючи свободу. От і шукають альтернативу! Мені ще друг розповідав, що тут мало не на кожному даху сонячні батареї розташовані. Екологічно чисте джерело енергії: і воду підігріти, і квартиру обігріти, та ще й надлишки можна по «зеленому тарифу» державі продати»...

Але от наступне враження зіпсувало мій настрій. Уже прибувши в туристичну Мекку під назвою Варна, я спробувала обміняти українські гривні на болгарські леви. Швидко з’ясувалося, що в болгарських обмінниках про Україну навіть чути не хочуть! Така ж доля спіткала і сивочолого підприємця з Грузії: грузинські ларі в туристичному центрі європейської Болгарії поміняти також неможливо! Більш того, коли він запропонував касирці на обмін вже євро, вона його, як іноземця, ще й обдурила. Чоловік ледь не втратив триста євро тільки на одному курсі обміну валют!

— Я закрию цей обмінник за секунду, — кричав революційно налаштований гість iз Грузії. — Буду тут до вечора стояти і всім розповідати, як нагло обманюють людей!

Я приєдналася до грузина, і разом ми влаштували перед болгарським обмінником міні-майдан. І швидко добилися результату: на віконці обмінника засяяв напис: «Закрито на переоблік!» Відсвяткувавши нашу спільну грузино-українську перемогу над беззаконням, кожен пішов у своїх справах. Але осад на душі залишився: тут чути не хочуть ні про Україну, ні про Грузію, та от російський рубль без проблем можна обміняти за хорошим курсом мало не на кожній вуличці будь-якого болгарського міста. От звідки слід було б починати санкції проти Росії, яка чхати хотіла і на Європу, і на її думку...

Болгарія — країна протиріч

Відійшовши трохи від історичного центру Варни, я заблукала на вузьких вуличках невідомого кварталу. Дорога вела до моря, це мене спокусило, і я вирішила оглянути околиці. Та вже через пару метрів пошкодувала про своє рішення, бо моя нога потонула в незрозумілій рідині. Придивившись уважніше, зрозуміла, що стою просто в центрі сміттєзвалища! До мене не відразу дійшло, як таке можливо: центр Варни, двадцять метрів від знаменитих на весь світ золотих пляжів з іноземними туристами, і раптом 50-метрові «кучугури» сміття! Очманівши від несподіванки, все ж іду далі, до моря. Картина, яка мені відкрилася, була гідна пейзажу якогось Сомалі. З боку міста в море текла дивна річка: жовто-чорні потоки стічних вод і навіть жодного натяку на очисні споруди! По обидва боки жовтої ріки височіли береги з тонн сміття. Серед такої «краси» я побачила замурзаних босоногих дітей та їхніх батьків. Житлами для цих людей служили халупи з картону та пінопласту! Пізніше від моєї нової болгарської знайомої Іліяни Каралайчевой я дізналася, що це — циганський квартал Маскуда!

— Цигани — справжній головний біль Болгарії, — зітхнула керівниця туристичного бюро в Варні. — Працювати не хочуть, чоловіки займаються грабежами, а жінки — проституцією. Антициганські хвилювання вже стали мало не візитною карткою нашої країни.

Цигани в Болгарії — друга за величиною (після туркiв) національна меншина. Їх офіційна чисельність, за переписом 2013 року, перевищила 500 тисяч (це понад 7 відсотків населення країни). За питомою вагою ромів Болгарія посіла перше місце в Європі.

— Було б ідеально, якби цигани виїхали геть за межі Болгарії. Туди, де їм би запропонували навчання і хорошу роботу, — розповідає легкий спосіб позбутися проблеми Іліяна. — Але це не всім доступно: адже і самі болгари біжать на Захід у пошуках кращої роботи. У Болгарії мінімальна пенсія зараз складає 95 левів (приблизно 900 українських гривень), а ціни — європейські. Буханець хліба коштує не менше одного лева, а на комунальні витрати йде майже половина зарплати! Через це багато людей у Болгарії зараз підтримують Росію. Так і живемо: начебто і «причепурили» нас у Євросоюзі, а душа залишилася колишньою — спорідненою з немитою Росією...

Отака реальність: отримуючи середню зарплату в столиці Болгарії в одну тисячу левів (приблизно 500 доларів), ви будете відчувати себе біднішими, аніж середній українець, який одержує дві тисячі гривень! Судіть самі: проїзд у міському трамваї (в один бiк) — вісім гривень. Овочі та фрукти — не менше 2-3 левів за кілограм (30 гривень за кілограм помідорів та 20 гривень за кілограм огірків у сезон). М’ясні вироби теж «кусаються»: хорошу ковбасу можна вибрати за ціною від 15—25 левів за кілограм (від 90 до 150 українських гривень). А загалом, за моїми підрахунками, ціни на все в Болгарії в середньому втричі вищі, ніж в Україні.

Але є один парадокс: продукти виробництва болгарських фермерів, хоч і нечасто, але все ж ще можна купити за «старою» ціною, яка збереглася ще до вступу Болгарії до Євросоюзу. Так, мені пощастило поласувати натуральним молочним продуктом від місцевих фермерів за ціною 10 гривень за літр та запашними булочками з болгарських пекарень по 4-6 гривень. Але це — швидше, виняток із правил.

— Так, Болгарія — найбідніша країна Євросоюзу, — погоджується одна з моїх знайомих, предки якої також свого часу покинули Болгарію заради кращого життя. — Для багатьох перспектива виїхати на заробітки до Німеччини чи Англії стала єдиною радістю від входу в Євросоюз і встановлення безвізового режиму з цими країнами. Там зарплати в три-чотири рази вищі, а от ціни — такі ж.

...У діловому центрі Варни під кожним будинком стоять вервечки іномарок. Та багато мешканців Болгарії на своїх машинах нікуди не їздять. Бензин занадто дорогий: 25-30 гривень за літр на наші гроші. А от самі машини — дуже дешеві! Приятелька з Болгарії продемонструвала мені справжній «Мерседес», пригнаний з Німеччини у віці «злегка за 10 років» та за ціною у 450 євро! Завдяки скасуванню витрат за розмитнення на кордоні старі машини з Європи потоком хлинули в Болгарію...

Всевидяща баба Ванга та всесвітньо відомий дід Добрій

Але відкинемо меркантильні думки. Що вражає в Болгарії, то це її історичні пам’ятки. Особливо древні місцеві храми. Вони просто чудові у своїй архітектурній неповторності та золотому обрамленні. А в монастирі Іоанна Рильського зі мною сталося справжнє диво: забутий під час «фотосесії» біля фонтана яскраво-червоний гаманець iз документами та грошима за 30 хвилин моєї відсутності ніхто не взяв. Тепер я вірю в чудеса!

Ну, і безумовно, я мала на власні очі побачити скромний будиночок у селищі Петрич, де приймала відвідувачів знаменита баба Ванга. Це розкішне місце серед незайманих гір вдалині від людської суєти підкорило мене своєю енергетикою. Незважаючи на дорожню втому, мені стало дуже легко на душі, я ніби знову повернулася в дитинство.

— Кажуть, що баба Ванга не вірила в Бога, — щебетали поруч зі мною туристки-студентки. — Вона працювала на спецслужбу Болгарії і не говорила навіть половини тих пророцтв, які їй пізніше приписали журналісти.

Хтозна, може, так воно і було. Але після того, як я побувала у скромному будиночку баби Ванги та в церкві, збудованій за її гроші, все-таки хочеться вірити в надзвичайне.

А наостанок мені пощастило познайомитися з ще одним болгарським старцем, який за життя став знаменитий на весь світ. У Болгарії його звуть дядо Добри. Влітку цього року дідусь, якого ще за життя називають святим, відзначив свій 100-річний ювілей. А живе він переважно у стінах храму Святого Олександра Невського в центрі Софії. Збір пожертв на відновлення храмів Божих — це його головне заняття в останні кілька десятків років. Дарує він їм величезні суми, собі ж не залишає ані гроша. У дядо Добри дивне обличчя святого: лагідне і добродушне. І це не дивлячись на його велетенський зріст та пристойний вік! У житті старця Добри багато чого залишається таємницею. Адже він свідомо не хоче розголошувати подробиць свого життя-буття. Йому досить того, що його знають як добряка, який збирає гроші і жертвує їх болгарським храмам та монастирям.

Торкаюся рукою цієї дивовижної людини й опускаю в його кухоль свої дрібні гроші. Дядо Добри дякує мені у відповідь і швидко говорить щось ласкаве болгарською мовою. У цю мить на мої очі виступають сльози: я зворушена, що змогла доторкнутися до цієї святої людини ще за його життя!

Уже залишаючи гостинну країну, я запасаюся знаменитою болгарської косметикою. На щастя, цей продукт національної гордості Болгарії ще не торкнулися євроціни. Додому я їхала, вдихаючи аромат троянд і розмірковуючи про переваги та недоліки життя у Євросоюзі. Адже не є таємницею той факт, що багато мешканців Болгарії розчаровані тим, що їм довелося заплатити за вхід до ЄС відмовою від продукції власного виробництва. А молодь, як і раніше, виїжджає з рідної країни на заробітки до заможніших країн. І визначитися з питанням, хто Болгарії ближче — сита Європа чи немита Росія — виявилося дуже непросто! І якщо, вже перебуваючи в Євросоюзі, Болгарія не стала там «своєю», це легкий натяк і для нас, українців. Адже Болгарія позбулася багатьох своїх троянд, чіпляючись шипами за Євросоюз. Отож і нам слід добре вчитися на чужих помилках, аби стати в новій євросім’ї самодостатньою країною, а не бідною родичкою...