Це була перша для міста масова зустріч бійців, які повернулися з воєнного Донбасу. Сімдесят прикордонників місяць охороняли рубежі Луганської області. Є поранені, але всі повернулися живими. І вже, здається, лише за це люди готові їм дякувати й аплодувати.
Приїзд трохи затримувався, а сумчан на площі Незалежності все прибувало. Квіти, кульки, плакати, прапори — так зустрічають героїв.
Трохи стомлені чеканням, не можуть втриматися біля мами двоє дітей у вишиванках, тож починають бігати площею. Їх зупиняє кореспондент телебачення, щоб узяти інтерв’ю, і старший брат чинно повідомляє, що вони тут чекають на тата. Він у відрядженні — на війні. Сестричка, трохи ображена, бере рукою мікрофон: вона ж теж чекає! Пізніше, коли вже розсиплеться вишикуваний стрій, ми знайдемо Назара і Поліну біля тата, Олександра Лимаря, щасливого від зустрічі.
Прибулі, певно, не сподівалися такого шквалу емоцій. Вони виходять з автобусів, ніби обпалені вогнем, і, приймаючи квіти, оплески та обійми, усміхаються мирному місту. «Ви захищали не кордон, ви захищали нас», — кажуть їм. І всі наступні промови знову й знову перериваються скандуванням «спасибі», «герої», «слава Україні!».
Привітання командира прикордонного загону Павла Лисака, виконання Гімну, теплі слова від представників влади і містян; обіцянка голови обласної ради Миколи Клочка надати допомогу тим, хто отримав поранення; коротка відповідь командира прибулого загону майора Віктора Хроленка… Та головне — сльози і поцілунки рідних, які чекали.
Команда «до машин» означає нове розставання, хоча тепер — зовсім ненадовго. «Треба здати зброю, амуніцію, а потім уже й додому, — пояснює «УМ» заступник командира загону Віктор Мельник. — У них є тиждень вихідних».