Цю пригоду жителі села Дідовичі Ківерцівського району Волинської області тепер розповідають і переповідають. Як їхній односелець, 63-річний Василь Друкачук, пробув десять хвилин під водою і залишився цілком здоровим — досі дивуються не тільки його співмешканці, а й бувалі медики і представники Міністерства надзвичайних ситуацій.
Як розповідає Тетяна Білоус, інспектор Центру пропаганди УМінНС у Волинській області, того трагічного вечора до Миколи Томашевського, одного з мешканців села Дідовичі, прибігла подзвонити заплакана жінка. У селі всього дванадцять телефонів, але справний тільки Миколин. І схвильовано почала перемовини зі своїм братом, що мешкає у сусідніх Сокиричах, — про те, як вони будуть ховати родича, який щойно втопився у сільському ставку.
Та насправді ховати родича почали зарано. Той же Микола Томашевський, з'ясувавши у заплаканої жінки, що потопельника забрала «швидка», перетелефонував до Ківерцівської районної лікарні, у приймальному відділенні йому спокійно повідомили, що Друкачука щойно привезли і направили в реанімацію. «Так він живий?!» — «Живий».
Три дні рідні не знали, виживе Василь чи ні. А на четвертий день їм сказали, що він вже жартує з медсестрами — значить, жити буде.
Василь Друкачук, можна сказати, народився вдруге. Найприкріше те, що він добре умів плавати, а втрапив у таку халепу. Було ж як: стояла нестерпна спека. Щоб трохи освіжитись, у таких випадках пенсіонер використовував такий собі «кондиціонер» — воду з миски. А тут щось закортіло до ставка, хоча вже більше п'яти років чоловік не плавав. Пан Василь погукав із собою за компанію тринадцятирічного онука Олега, і вони пішли до води. Ставок у селі невеличкий, глибина — максимум три метри. Залізли у прохолодну воду, попливли. Олег швидко наплавався та виліз зі ставка, а дідусь ще насолоджувався купанням. І тут хлопець побачив, що дід почав дивно махати руками, а потім щез під водою.
Як пiзнiше розказував Олег, йому стало дуже страшно. Але він зрозумів, що мусить рятувати дідуся, то здолав страх і побіг по підмогу. 26-річний Сергій Киричук був саме дома, і коли почув про нещастя, помчав разом із хлопчиком до ставка. Олег показав, де приблизно зник під водою дід. Сергій кілька разів пірнув, знайшов чоловіка, підняв його з дна і — що було дуже грамотно, кажуть тепер лікарі, — одразу, коли витягнув його на поверхню ставка, звільнив його дихальні шляхи від води.
А вже на березі почав йому робити штучне дихання і непрямий масаж серця. Тим часом Олег бігцем подався до іншого сусіда, аби той викликав «швидку допомогу».
Карета швидкої допомоги примчала через вісім хвилин після виклику. Лікар Наталя Крищук одразу зробила серцево-легеневу реанімацію і необхідні ін'єкції. І потерпілого миттю доставили у реанімаційне відділення Ківерцівської центральної районної лікарні. Черговий лікар-реаніматолог Василь Гаврилюк боровся не просто за життя Василя Друкачука, а й за його розум, бо довге перебування під водою могло згубно вплинути на нормальне функціонування головного мозку. Потерпілий був у важкому стані — без свідомості, зі сповільненим серцебиттям, дуже слабким диханням та синюшним відтінком шкіри.
Його відразу ж підключили до апарата штучної вентиляції легень, а також вкололи препарати, які мали реабілітувати мозок від гіпоксії — кисневого голодування. Якщо кисневе голодування мозку триває більше чотирьох-п'яти хвилин, наступає так звана декортикація — відмирання кори головного мозку людини. Тобто якщо потерпілому (при асфіксіях, утопленнях, удушеннях) допомогу надають занадто пізно, мозок гине, розумова діяльність припиняється, людина перетворюється на несвідому істоту, достоту як рослина. Хоча зберігаються функції травлення, очищення крові, працюють серце і легені...
А наш герой був під водою близько десяти хвилин і, незважаючи на кисневе голодування мозку, не втратив здоров'я. Велику роль зіграло те, що потерпілий відразу у воді отримав першу медичну допомогу, а потім оперативно приїхала бригада швидкої допомоги, і, не гаючи часу, розпочала реабілітацію в самій лікарні. В умовах Ківерцівського стаціонару раніше не було реанімаційного відділення. Таким хворим, як правило, надавали тільки невідкладну допомогу, а потім їх направляли до Луцька. В історії Ківерцівського району вперше порятували такого потерпілого. Досі в подібних тяжких випадках лікарі не встигали врятувати людину.
Звісно, у пригоді з мешканцем Дідовичів спрацювали і захисні реакції, які є в кожної живої істоти, а може, й справді організм у пана Василя якийсь унікальний...
Протягом доби Василь Друкачук був на апаратному диханні, наступного дня він опритомнів. Усього знаходився під наглядом лікарів шість діб. Розказав, що сам дивується, як це вскочив у таку халепу. Бо ж плаває непогано. А тут, як кажуть, ніби щось паралізувало. Розпарений від спеки — і в холодну воду. Пан Василь пам'ятає лише те, що скільки він не гріб руками, все одно його щось тягнуло донизу. А як наковтався води і втратив голос, більше нічого не пам'ятав.
Тепер Василь Друкачук на все життя вдячний своєму сусідові-рятувальнику. На жаль, сьогодні не кожен може відгукнутись на людську біду, як це зробив Сергій Киричук. Якби хоч він згаяв бодай кілька хвилин, Василь Григорович не повернувся б із лікарні додому живим.
Через декілька днів, набравшись сил, старенький уже господарював у своєму обійсті, як і раніше. У ставку, за його словами, купатися більше не хоче. Навіщо вдруге випробовувати долю?