Що краще — сліпота чи глухота?

Український Оскарівський комітет цього року сліпий. З-поміж трьох номінантів, серед яких були «Плем’я» Мирослава Слабошпицького та «Трубач» Анатолія Матешка, він вибрав таємним голосуванням і запропонував на «Оскар» у категорії «Найкращий неангломовний фільм» драму Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі» про розстріл незрячих кобзарів. Світова прем’єра кандидата на «Оскар» відбулася на Одеському кінофестивалі у липні, де фільм брав участь в основному та національному конкурсах. Тоді «Поводир» отримав перші свої дві нагороди — «Золотим Дюком» за найкращу акторську роботу відзначили актора Станіслава Боклана за роль сліпого кобзаря Івана Кочерги, також журі Національної конкурсної програми нагородило дипломом за візуальне рішення фільму оператора «Поводиря» Сергія Михальчука.

Історія України в голлівудській якості

«Поводир» 11 вересня виходить в обмежений прокат у Рівному. А вже 12 листопада його можна буде побачити по всіх кінотеатрах України. Санін майже 10 років працював над цим фільмом. За словами режисера, його місією у житті було розповісти широкій аудиторії про драматичні часи колектівізації, Голодомору і знищення інтелігенції на початку 1930-х років. Олесь Санiн переповів історію України, взявши за основу подорож по радянській Україні американського хлопчика Пітера і сліпого кобзаря Івана Коцюби. При тому режисеровi вдалося поєднати те, що до цього нікому не вдавалося — зняти історичний національний фільм справді голлівудської якості. До слова, в «Поводирі» частину музикантів зіграли незрячі. Тому, як наголошує Санін, фільм «можна дивитись із закритими очима. І так само його можна дивитись без звуку».

Відбір кандидата Оскарівським комітетом в Україні не означає автоматичне номінування «Поводиря» на найпрестижнішу премію Американської кіноакадемії. Сьогодні тільки формується так званий довгий список претендентів на звання «Найкращий фільм іноземною мовою». Лише 15 січня 2015 року буде сформований шорт-лист, в який і потраплять остаточні номінанти на «Оскар». Не дочекавшись реакції кінокритиків США, українці вже готуються до червоної доріжки в Лос-Аджелесі. Джамала, яка в «Поводорі» зіграла одну з головних ролей, від учора налаштована найближчим часом підшукати плаття, яке б відповідало дрес-коду «Оскара».

Правда, деякі кінокритики не радять знімальній групі «Поводиря» поспішати з придбанням квитків в Америку на 87-му церемонію вручення премії «Оскар», яка відбудеться 22 лютого 2015. На їхню думку, Оскарівський комітет, до складу якого входять актриса Ада Роговцева, кінорежисер Олег Фіалко (голова Комітету), лауреат двох технічних премій «Оскара» Анатолій Кокуш, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінокритик Володимир Войтенко, письменник і сценарист Андрій Курков, президент Асоціації АРМА-Україна Дмитро Колесников, «вчинив чергову дурість». Слід відзначити, що цього року в комітет запросили режисера Олега Сенцова, який зараз перебуває в московському СІЗО. Та чоловік відмовився від такої честі, адже не має фізичної можливості подивитися кіно. Двоє членів комітету — президент Асоціації продюсерів України Олексій Сєрков і продюсер Ігор Савиченко, який працював над фільмом «Поводир», — відмовилися від голосування.

Кінознавці оголосили війну Оскарівському комітету

Кінокритик Дмитро Десятерик погоджується, що на кожному з показів «Поводиря» глядачі, стоячи, довго і голосно аплодували. «Це були здебільшого особисто знайомі з авторами фільму або обізнані з цією частиною нашої історії люди. «Племені» ж аплодували глядачі, котрі нічого не знали ані про його авторів, ані про Україну — бо воно звертається до всіх людей, незалежно від країни походження», — зазначає Десятерик. І додає, що ще раз пересвідчився, що «коматозний стан нашого кіно надзвичайно вигідний саме тим, хто на кожному кроці розпинається про культурний патріотизм і духовність». «Ви хотіли війни, духовні ви наші? Ви її отримаєте», — заявляє Оскарівському комітету кінокритик.

На його думку, «Плем’я», яке увішане десятком закордонних нагород, у тому числі три з них із Каннського кінофестивалю, і має найкращі відгуки від міжнародної преси, могло, як мінімум, потрапити у шорт-лист номінації. І шанси його були більші у 100 разів, аніж у «Поводиря».

Кінознавець Олександр Гусєв вважає, що «ніякої додаткової уваги в цiй номінації українське кіно не отримає. «Якщо «Плем’я» було закуплено в прокат більше, ніж двадцятьма країнами світу, а такий успіх українське кіно має вперше за історію — то до «Поводиря» ніхто і ніколи не поставиться серйозно за межами України. «У нас узагалі катастрофа у сфері кіно, ми перебуваємо в якомусь культурному гетто. Люди щиро вважають, що якщо у фільмі хороших українців переслідують погані кадебісти, то це — велике кіно, незалежно від естетичних якостей, — переконаний Олександр. — І дійсно, публіка не готова бачити на екранах відображення наших буднів. Саме того кіно, яке прославило, наприклад, Румунію, Балканські країни. Та в тій же Росії кращі фільми — не Міхалковський історичний срам, а саме критичні твори про навколишню реальність. І у нас тільки-тільки починають з’являтися такі картини, на зарубіжних фестивалях їх вітають, а у нас запльовують».

Мирослав Слабошпицький також обурений тим, що його фільм не висунули на «Оскар». Його дистриб’ютори у США шоковані, наскільки в Україні комітет виявився недалекоглядним і «сліпим». «Навіть якщо «Плем’я» втопили — в ім’я майбутніх фільмів закликаємо всіх висловити недовіру Оскарівському комітету України. Вистачить кулуарних «мiжсобойчикiв». Це не премія ім. Довженка, яку дають літньому заслуженому композитору, замість режисера та оператора Валентина Васяновича, це міжнародна премія», — звертається до кінокритиків Слабошпицький.

НА ЕКРАНІ

Навіщо Слабошпицький «ґвалтує» глядача

Перший закритий показ фільму «Плем’я» відбувся ще минулого тижня у столичному кінотеатрі «Київ». Сьогодні ж картина виходить у широкий прокат у 30 кінотеатрах України. Як сприймуть українці фільм-шок Слабошпицького, можна передбачити. Частина глядачів вважатиме картину про першу любов глухонімих підлітків і шкільну мафію зґвалтуванням свідомості, ударом обличчя об асфальт реальності, аморальністю і знущанням. І не безпідставно. Під час першого показу дівчата одна за одною вибігали iз залу, коли на весь екран крупним планом режисер показав, як школярці в домашніх умовах роблять аборт. Деяких обурили кадри орального сексу, вбивства, шкільної проституції. Але це не вигадка Слабошпицького. Такою є реальність, як би ми би не хотіли закрити на неї очі, заховатися за комедіями і стилем життя у режимі «все буде добре». Ні, все так як є. І школа — не виняток.

Слабошпицький на власному досвіді стикався з ієрархією серед підлітків. У його школі половину класу посадили за групове зґвалтування. Скажете, це поодинокий випадок і про нього краще не говорити? Режисер і не говорить. Він показує. Без жодного слова, лише зі звуками. У фільмі знімалися глухонімі підлітки, не актори. Немає ніяких субтитрів, перекладів, тлумачних написів і так далі. Герої фільму активно жестикулюють, часом єдиним видихом, здається, криють когось триповерховим матом. І так голосно та вульгарно, що від їхніх видихiв аж вуха в’януть. Глядач усе дійство сприймає очима, на 100 відсотків вмикаючи візуалізацію. Такого ніхто у часи звукового кіно не робив. І завдяки цьому винаходу, новій мові у кіномистецтві свій респект знімальній групі висловили десятки міжнародних кінофестивалів.

У «Племені» глядач отримує купу інформації, зафіксовану майже документально. Він дізнається про мафію, яку очолює директор школи і вчитель трудового навчання, про співіснування бідних глухонімих у школі-інтернаті, про їхні інтереси та перспективи. Слабошпицький показав тих, хто виживає на дні, точніше, живе, як бездомна тварина.

Від фіналу заціплює. Він приголомшує, немов упродовж усього фільму поруч із глядачем стоїть тумбочка, яка раптово піднялася і з глухонімим гуркотом обрушилася на голову. В животі все затерпає, ноги стають ватяні, із залу глядач виходить уже без голови.

А взагалі, «Плем’я» — про перше кохання. І про те, що рано чи пізно справедливість візьме гору. Наприкінці фільму Слабошпицький, і сам цього не помічаючи, ще взимку в одній iз київських шкіл, де проходили зйомки, зняв напис на стіні «АТО». І після цього у світі на кілька місць, які займали негідники, стало менше.