Міськрада Винників несе на собі печать брутального скандалу, цькування тепер беззахисної жінки.
Усе почалося у 2005 році, коли Галина Донець працювала заступником міського голови міста Винники з соціально-економічних питань. Винники — містечко одразу за Львовом. Як розповідає наша героїня, вона позичила майже 30 тисяч доларів своєму начальнику, міському голові Винникiв Сергію Уварову, за які міським головою була організована туристична поїздка для дітей iз малозабезпечених сімей. Кошти Галині Донець так і не повернули досі, а з роботи звільнили.
«Звільнив мене Уваров, бо не хотів платити борг, — розповідає жінка. — В ті дні я була в лікарні, проте мене все одно звільнили за статтею «за прогули». Хоча перевірки КРУ та інспекції праці довели, що акти про невихід на роботу — вигадані. Я подала до суду за незаконне звільнення і виграла суди в усіх інстанціях, навіть у Європейському суді з прав людини».
Сама Галина Донець — юрист, але впоратися з реаліями українського судочиства ніяк не може. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав люди жінка виграла остаточно 17 липня 2014 року, на роботі її досі не поновили!
«Більше того, з моєї зарплати мали б відраховуватись соціальні внески та податки, зокрема в Пенсійний фонд, проте їх так і немає, — підсумовує жінка. — Я хотіла оформити пенсію з інвалідності, бо всі ті перепитії підірвали здоров’я, а виявилося, що жодних внесків не сплачено». Наполегливість жінки, яка оббивала пороги судів у пошуках справедливості, закінчилася тим, що її кинули за ґрати, а там... ледь не вбили.
«Уперше на мене напали 15 липня 2005-го і побили, — розповідає пані Галина свою жахливу історію. — Це було зроблено на замовлення людини, якій я позичила кошти. Напали на мене, вимагаючи забрати позов до суду про поновлення на роботі. Я позов не забрала, тож 28 квітня 2006 року мене викрали з-під будинку та сiм годин залякували».
У той день Галина Миколаївна поверталась додому з лікарні і в громадському транспорті зустріла свого сусіда полковника Рафіка Чамяна, який, до слова, не один десяток років пропрацював у міліції. «Біля будинку до нас під’їхав чорний джип, з якого вийшли троє чоловіків, — розповідає свідок, сусід Рафік Чамян. — Вони за лічені секунди схопили Галину, запхали до автівки та поїхали. Я одразу прибіг до її батьків та розповів про те, що трапилось. Ми до другої ночі телефонували до міліції, але новин не було. Аж потім вона сама повернулася додому».
Як розповіла Галина Донець, викрадачі кілька годин возили її по Львову й погрожували пістолетом та вимагали написати боргову розписку. «Вони обіцяли, якщо не напишу розписку, то прикують мене до батареї поруч iз собаками, — каже пані Галина. — Що мені залишалося робити? Я погодилася написати все, що вони скажуть. Але руки трусилися і бодай щось написати було дуже важко, тож мене змушували десять разів переписувати розписку каліграфічним почерком. Так і вийшло, що я нібито заборгувала жінці на ім’я Марія Лучинська півмільйона гривень. Про моє викрадення я негайно подала відповідну заяву до прокуратури, а потім і міліції. Порушували навіть кримінальну справу проти тих, хто це зробив, але ніхто з них досі не покараний».
До речі, у справі фігурує місце, де начебто Галині Донець передали позичені кошти, — кафе «Червона Рута» на вулиці Беринди. Хоча пані Галина подала всі підтверджуючі офіційні документи про те, що такого кафе за згаданою адресою ніколи не було.
У 2009 році на основі цієї розписки, точніше, як стверджує пані Галина, лише копії розписки, проти неї була порушена кримінальна справа. Також пані Галина стверджує, що графологічна експертиза цієї розписки не робилася. З’ясувати, чи дійсно це так, у прокуратурі Львівскої області, на жаль, не вдалося: все, що відповіли в цій структурі на інформаційний запит журналіста, можна звести до простого підтвердження того, що справа розглядається у суді.
Постійні стреси та залякування призвели до того, що пані Галина має серйозні проблеми зі здоров’ям: ендокардит серця, міома матки, жовчокам’яна хвороба, інфаркт, який жінка перенесла «на ногах»... Проте на допитах на слабке жіноче здоров’я уваги не звертали. 18 грудня 2009 року, коли Галина Донець укотре лежала в лікарні, до неї приїхали правоохоронці та з лікарняного ліжка потягли на допит.
«Вони змусили лікаря написати, що мене можна виписувати і роздягнену повезли в Галицький райвідділок міста Львова та три дні допитували, — розповідає жінка. — Змушували зізнатися, що я брала гроші, про які йдеться в борговій розписці. Весь цей час вони не пускали до мене батька. І лише тоді, коли мені стало погано настільки, що без лікаря не обійтись, мій тато викликав «швидку». Ось їхній висновок: тиск у мене був 200 на 100. Лікарі вимагали негайної госпіталізації, проте слідчі згоди не дали. Саме тоді в мене стався мікроінфаркт, який після замаху на життя спричинив інфаркт. Зрештою, через суд, після семи днів утримання, мене відпустили додому, порушивши кримінальні справи».
Після того про кримінальні справи проти пані Донець за начебто неповернений борг нагадали аж наприкінці 2012 року, коли слідчий вніс її у списки тих, хто розшукується. Хоча, за словами жінки, знайти її було не важко, адже її адвокат приніс лікарняні довідки про те, що Галина Донець на лікуванні. Крім того, водночас жінка мала приходити на різні судові засідання, пов’язанні і з поновленням її на роботі, і з визнанням боргової розписки недійсною. Але ні лікарняний, ні відвідування судів не врятувало жінку від чергового затримання. День, коли її привезли в Галицький райвідділ, забути неможливо: «Я виходила з магазину, аж раптом мене оточили міліціонери та потягли в машину, — пригадує Галина Донець. — Я злякалася, тому намагалась вирватися, проте, самі розумієте: що могла вдіяти проти кількох дебелих чоловіків? У розiрваному одязі мене доправили в Галицький райвідділ. Як з’ясувалося, слідчий оголосив мене у розшук, хоча я в той час була на стаціонарному лікуванні — це підтверджують відповідні документи». Цього ж дня, рішенням суду Галину Донець відправили до львівського СІЗО на 116 днів.
«Ті майже чотири місяці були просто нестерпні! — пригадує жінка. — Словами неможливо описати того жахіття, що там твориться. Малесенька задушлива кімната, в якій тісняться шестеро людей. Бетонна підлога, вологість... Про їжу я взагалі мовчу, мені батько носив харчі щодня... Людині, яка ніколи не потрапляла в такі нелюдські умови, все це навіть уявити важко».
Проте, незважаючи на умови утримання, жінка щодня писала звернення та вимагала дотримання її прав. «Саме в СІЗО я зустріла одного з «потерпілих» у моїй справі, бо їх там звідкілясь уже аж кілька назбиралося, — розповідає пані Донець. — За дивним збігом обставин, він працює у СІЗО, тож я зрозуміла, що моєму життю загрожує небезпека. Так і сталося: 8 січня 2014 року вночі на мене з лезом напала співкамерниця Ірина Литвин, якій «світило» пожиттєве за вбивство. Врятувало мене лише те, що наша «смотряща», яка, до слова, вже вісім років утримується в слідчому ізоляторі, прокинулася та вибила лезо з рук. Ірина тоді впала на коліна й почала кричати, що вона все одно мене вб’є, бо їй за це обіцяли скоротити термін».
Після виходу з СІЗО Галина Донець і далі продовжує свою боротьбу. Вона вже поскаржилася в Європейський суд iз прав людини, і там порушили справу через застосування до Галини Донець тортур. «УМ» уже не сподівається отримати адекватну відповідь iз прокуратури, адже на останній запит там відповіли, що буде проведено перевірку (більше місяця тому), і з того часу мовчать.
Натомість колишній начальник пані Донець, мер Винникiв Сергій Уваров у відповіді на інформаційний запит журналіста зазначив, що Галину Донець звiльнили через систематичні прогули, про що свідчать акти про її відсутність на робочому місці. Стосовно ж боргу чи погроз, то у відповіді зазначається, що така «інформація не відповідає дійсності». Також пан Уваров наголосив, що в конфліктних ситуаціях iз Галиною Донець не перебуває.
«Конфлікт між головою міськради м. Винники С. Уваровим та та його заступником Г. Донець виник через позичення останньою міськраді великої суми грошей для рекламної (від Партії регіонів, до якої належав мер) поїздки малозабезпечених дітей. Із цього приводу суди тягнуться вже багато років. Замість повернення жінці грошей вона, з грубим порушенням трудового законодавства, була звільнена з роботи. А за такі дії керівника передбачено також кримінальну відповідальність (ст. 172 ККУ). Однак кругова порука міліції, прокуратури та судів на прикладі цієї справи (а мені таких справ, підтверджених документально, відомо багато) переконує, що прогнила вся правова система нашої держави, — коментує «УМ» правозахисник, співголова ГО «Вартові закону» Віктор Чарномський. — Згідно з численними опитуваннями, довіряють цим структурам тільки 2-4% українців. Якщо ти заважаєш впливовій та заможній людині, то зробити тебе злочинцем чи скалічити або вбити — великої проблеми не становить. І винні не будуть покарані. На Галину Донець полювання ще не закінчилося».
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>
