Звернення до майбутнього президента Росії

Пане президенте!

Я не знаю, як Ви прийшли до влади і що сталося з Вашим попередником. Чи втік він iз країни, чи вбитий під час заколоту або сидить у в’язниці в очікуванні суду. Я не знаю, контролюєте Ви територію до Волги, Уралу або Тихого океану та чи йде у Росії громадянська війна. Мені б дуже хотілося, щоб розпад останньої імперії Європи відбувся мирно, як свого часу розпад Радянського Союзу. Але вчинки Вашого попередника залишають для цього замало шансів, і це означає, що на всіх нас чекає ще забагато крові.

Війна, яку він розв’язав, стане трагічною для моєї країни та фатальною для Вашої. Але після неї Ви матимете змогу побудувати абсолютно іншу Росію. Для цього Вам треба уникнути помилок Вашого попередника. Як колишній комуніст він не вірив у Бога і вірив в «економічні інтереси». Як колишній чекіст він не вірив у людей і вірив у «світові змови». У цьому та багато в чому іншому він помилявся. Як історик я хочу Вас про це попередити.

1. Історію створюють народи, а не спецслужби, і рухають людьми ідеї, а не економіка.

2. Жодної «єдиної давньоруської народності» ніколи не існувало. Зрештою, як і давньоукраїнської або давньобілоруської. За 250 років співіснування у відносно єдиній Київській державі, від Віщого Олега до Мстислава Великого, літописні племена так і залишилися полянами та словенами, кривичами та в’ятичами, уличами та радимичами.

3. Формування сучасних російської, української та білоруської націй розпочалося, як і в усій Європі, у XVII сторіччі. Їх етнічну основу склали абсолютно різні східнослов’янські племена, значною мірою розбавлені представниками інших етносів. У росіян це були фінно-угри й татари, в українців — татари, поляки та євреї, у білорусів — поляки, євреї та литовці.

4. Майбутня Росія виникла наприкінці XV сторіччя як останній улус Золотої Орди. І як наступниця Сараю Москва розпочала рух на схід — до возз’єднання спадщини Чингізхана та встановлення того ладу, який він прагнув створити в усьому Всесвіті. За цього ладу людина завжди підпорядкована інтересам держави, а держава — інтересам війни.

5. Одразу в Московії виникає ідея «Третього Риму», що обумовило також протилежний напрям експансії — на південний схід, споконвічну боротьбу за Чорноморські протоки, що лише зовні видається раціональною. Походи Василя Голіцина та Григорія Потьомкіна, Прутська катастрофа Петра I і трагедія Шипки, кінець союзу з Гітлером і початок Холодної війни — все це наслідки багатовікового прагнення дістатися святинь Царгорода та Єрусалима.

6. У XIX сторіччі Росія знаходить новий сенс свого існування у панслов’янській ідеї. На кшталт ідеї арійської, що надихала Третій райх, вона ґрунтувалася на ототожненні реальної історичної мовної спорідненості з міфічною сьогоденною расовою єдністю. За іронією долі, відмова в ідеології від православної єдності на користь расової стала одним зi стимулів росту української національної самосвідомості.

7. У XX сторіччі зруйнована імперія була наново возз’єднана завдяки привабливій комуністичній мрії та брутальному більшовицькому терору. Ця мрія відкрила Москві шлях до всесвітнього панування, а терор надав для цього вдосталь гарматного м’яса. І лише зіткнення з іншою божевільною мрією — нацистською — зупинило радянську експансію у середині Європи.

8. На початку XXI сторіччя Ваш попередник у намаганні повернути історію назад і відновити Російську імперію у колишніх межах узяв на озброєння усі ідеї, що будь-коли надихали її правителів. Але фантастичний гібрид «православно-комуністично-панслов’янської орди», присмачений геополітичним євразійством, не в змозі довго існувати у зіткненні з реальним світом. Ідеологічний секонд-хенд не здатен рухати історію, хоча, на жаль, і може залити її кров’ю...

1920 року Газі Мустафа Кемаль, згодом названий Ататюрком — «Батьком турків», переконав турецький парламент ухвалити Національний обіт, що перетворив Туреччину з прогнилої Османської імперії та ісламського халіфату на успішну національну державу.

Росія знов стоїть перед вибором подальшого шляху. Так, існує проблема національного менталітету та історичної традиції. Але, зрештою, сучасний Західний світ — це лише реінкарнація античності. І створили його ті самі варвари, які колись зруйнували античний Рим.

П’ятсот років тому у Вашій країні перемогли нащадки Орди, що ведуть свій родовід від тиранії Андрія Боголюбського. Але ж у Росії існувала й інша традиція, пов’язана з давніми республіками Новгорода та Пскова. Повернення до неї — це ваш шанс. Не змарнуйте його.

Віталій НАХМАНОВИЧ,
історик