По Путіну — «неадекватністю»?

«Центр світового православія»

Нинішнє «приборкання» України — це стратегія самого лише Путіна? Чи колесо цієї системи крутилося й до нього, і й після нього буде — якщо світ дозволить? Відомо з історії, що після чергового заволодіння Україною Росія отримує невичерпний ресурс для «всесвітнього» просування. Економічний і історично-ідеологічний. Так сталося в 1654-му, в 1709, 1918-му. Відомо, що після падіння Константинополя в 1453-му греки покладали великі надії на Московське царство як на «хранителя православ’я». Тоді ж, у XV столітті, з’являється ідея «Москва — Третій Рим». «Ще в XVI столітті жителі Московського царства почали вважати, що старий Єрусалим зробився «непотребным», коли ним заволоділи невірні сарацини, — пише викладач Київської духовної академії отець Миколай Данилевич. — Цікаво, що в XVI столітті московський патріарх Никон побудував під Москвою Новий Єрусалим з храмом Воскресіння — точною копією справжнього єрусалимського. Правда, за це східні патріархи докоряли Никону, а потім і згадали йому це в 1666 році на Соборі, яким він був знятий з патріаршого престолу». Москва якийсь час намагалася стати «другим Єрусалимом», але їй це не вдалося. А от Київ називають так і досі — без жодних надзусиль з його боку.

Цар Олексій Михайлович уже вважав себе покровителем православних християн усього світу. А Петро І, замислюючи побудову Санкт-Петербурга, бачив його як Новий Рим у політичному розумінні цієї ідеї. Після більшовицького перевороту, — зазначає священик, «Третій Рим» став столицею Третього Інтернаціоналу, а ідея загального спасіння через віру, що «збереглася лише в межах Святої Русі», була замінена на місію побудови комунізму в усьому світі, що вперше «втілився» у Росії. В останні десятиліття ідея «Третього Риму» як центру світового спасіння знову «взята на озброєння». Хоча патріарх Кирил Гундяєв заявляє, що ця ідея «не є офіційною доктриною Російської православної церкви». А ще глава церкви, що претендує на першість у світовому православ’ї, заявляє, що «Росія ніколи не вела завойовницьких війн. Ми приростали територіями, але не в результаті цілеспрямованої стратегії, пов’язаної з їх захопленням, а лише внаслідок перемоги над агресором». Цікавий погляд духовного лідера, чи не так?

До речі, щодо початків ідеї «московської Русі» й «триєдиного народу». У 1503 році московський князь вперше підписався як «государь» і спробував переконати іноземців, що «вся Руская земля, Божьею волею, из старины, от наших прародителей наша отчина». «Це перша заявка на Україну, — пише на своїй сторінці в «Фейсбуці» священик Яків Кротов. — Розгублені іноземці тоді відзначали: «Жорстоко і прикро тримається в тій речі ваша держава».

Існування без позитиву

Автор книги «Як зробити Росію нормальною країною» Матвій Малий пише, що є позитивна кар’єра — коли людина хоче покращити те, що довкола, і є негативна — коли людина ненавидить себе і хоче погіршити все для себе й інших. «Проблема Росії в тому, що вся влада і ресурси в ній належать злодіям. Злодії живуть за принципом: украв — випив — в тюрму… Так і Путін з його друзями. Вони не шукають в житті позитиву».

Богослови й філософи відзначають, що в російській традиції глибоко вкорінена апокаліптична ідея. Мовляв, усе краще розпочнеться з кінцем світу. Тільки от кінець той можна розуміти по-різному. І навіть намагатися прискорити його власноруч. Відповідно до такої мети, чим гірше довкола — тим краще, веселіше. Для цього відгалуження релігійної думки є термін — «міленаризм», або ж «хіліазм». Згідно з ним, Христос перед останнім судом для обраних заснує на землі тисячолітнє царство щастя. Така ідея найбільш поширювалася в часи криз та воєн. Дослідники кажуть, що Жовтневий переворот також був пов’язаний із цією єрессю. Російський революціонер та державний діяч, перший нарком освіти РФ Анатолій Луначарський називав Апокаліпсис Іоана Богослова (на якому ґрунтувалося вчення) «вищим поетичним вираженням сподівань найбільш революційної частини віруючих у Христа», а письменник та філософ Дмитро Мережковський спершу писав, що російська революція — це «остання дія у великій драмі звільнення людства». «Весь мир насилья мы разрушим до основанья…».

Програма революційного терору, що поширилася з Росії на всі народи колишньої царської імперії, — страшна. Важко говорити тут про якусь логіку чи мораль. Російський нігіліст Михайло Бакунін ще в середині ХІХ століття писав у прокламації «Принципы революции»: «По строгой необходимости и справедливости мы должны посвятить себя целиком и полностью неудержимому, неотступному разрушению… Хотя мы не признаем никакой другой деятельности, кроме как дело разрушения, мы все же держимся того мнения, что форма, в которой эта деятельность проявляется, может быть черезвычайно многообразна. Яд, кинжал, петля и тому подобное. Революция благословляет все в этой борьбе в равной мере». Було тут і зовсім незрозуміле з точки зору звичної логіки. Російський математик і публіцист Абрам Фет нагадував, що більшовики «з самого початку стояли за поразку своєї вітчизни у світовій війні, вважаючи, що це прискорить соціалістичну революцію».

Чи є докази, що нинішня «офіційна» РПЦ — близнючка держави, що «благословляє» народ на «мирне вирішення конфлікту в Україні» — не таїть ідеї рукотворного кінця світу і встановлення «Тисячолітнього царства Божого» на землі? Адже в нинішніх заявах її керівництва постійно йдеться про «Тисячолітню Росію»… Путіна називають «неадекватним» чи «хворим». Можливо, він просто ідейний. А ще в православній аскетиці існує термін для означення особливого стану духовної гордині — «бєсовская прелєсть». Звідси — прагнення насильно ощасливити, примусити до миру, спасти. Фанатична віра в «несення добра».

Шанувальник високих ідей

У світлі російських маневрів в Україні і на всій території колишніх радянських республік усе чіткіше проглядає доктрина РФ — про це у статті «В голові Володимира Путіна» пише заступник головного редактора «Філософського журналу» (Франція) Мішель Єльчанінов. Знаково, що в січні цього року керівники регіонів, високі посадовці й керівництво партії «Єдина Росія» отримали від президентської адміністрації подарунок: філософські праці авторів «російської ідеї» ХІХ і ХХ століть — Івана Ільїна, Миколи Бердяєва та Володимира Соловйова. Сам Путін часто цитує цих авторів. Іван Ільїн (1883—1954) — російський філософ-містик, провіщає, що буде з Росією після падіння радянської влади. Мовляв, після хаосу, що протриває кілька років, після насилля і сепаратистських рухів, що підтримуються іноземною владою, буде встановлено «російську національну диктатуру». Філософ передрікає появу Вождя, який «знає, що потрібно робити», б’є ворога, не наймається до іноземців. А іноземці-європейці, на думку Ільїна, весь час намагаються відірвати від Росії шматки земель, особливо Україну. «Тут прописана путінська програма», — зазначає Єльчанінов.

Путін прагне, найперше, зцілити «найбільшу катастрофу ХХ століття»: повернути Москві СРСР. У перший рік свого президентства він домігся повернення радянського гімну. Дослідники зазначають, що наприкінці 1990-х Путін ходив до гуртка, де вивчалися твори прихильника євразійства Льва Гумільова. У грудні 2013 року, у промові на честь 20-ї річниці пострадянської конституції, він закликав націю на боротьбу за традиційні цінності — на противагу «бездуховній Європі». У цій промові він посилається на Гумільова і його центральну тезу про «пасіонарність» або ж «внутрішню енергію» російського народу. «Місія Росії ясна — стати полюсом притягання для противників модернізму в усьому світі», — вважає Путін. Отож РФ заснувала в Нью-Йорку й Парижі «Інститути демократії та співробітництва», покликані внести в аморальні західні суспільства російські цінності. Така політика впливу спирається також на добре фінансовані організації «соотєчєствєнніков» по всьому світу. Найперша мета — створення Євразійського союзу, причому до 2015 року. А потім — невідворотний конфлікт із «заздрісним» Заходом, перемога в ньому і створення величезної євразійської імперії зі столицею в Москві.

Безсилля санкцій?

Отже, за «логікою» прискорення кінця світу, «чим гірше — тим краще». Але такий «ключ» не беруть до уваги учені, цілком секуляризовані мужі в керівництві ЄС, плануючи санкції. Хоча про це відверто говорять «рупори» Путіна. Так, голова відділу Московського патріархату зі взаємин церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін переконує, що російські політики не повинні боятися санкцій і що їм потрібно більш рішуче обстоювати цінності російської цивілізації й національні інтереси. Він наголошує, що введення санкцій США, Канади і ЄС проти деяких російських політиків робить їм честь. «Проявимо волю — значить, переможемо, в тому числі й на Заході, де все більше людей розчаровуються в порожніх і нежиттєздатних ідеалах так званого просвітництва і політичної культури, позбавленої вертикального виміру, вищої правди», — твердить транслятор ідей Кремля. Зовсім нещодавно Чаплін звернувся до «простих росіян»: «Нам потрібно навчитися стриманості, самообмеженню, умінню задовольнятися малим. Російська людина завжди розуміла, де межа споживацтву, і, розуміючи цю межу, була щасливою». Може, й справді привчені до мовчанки «прості люди» погоджуються «затягнути пояси» і свято вірити, що таким чином вони захищають від загнивання «духовні цінності», а проти них за це ополчилися всі сили князя тьми? На це натякає і Путін. У «переможній промові» на честь захоплення Криму 18 березня він наголосив, що «славнозвісна політика стримування Росії, що провадилася і в XVIII, і в XIX, і в XX столітті, продовжується й сьогодні. Нас постійно намагаються загнати в якийсь кут за те, що ми маємо незалежну позицію».

Провідний науковий співробітник Інституту системного аналізу Російської академії наук Андрій Піонтковський вважає, що головним викликом є заявлена Путіним концепція вищості «русского міра», унікального генетичного коду російського народу і наддуховності росіян. Концепція вищості стала заявою на право приєднати будь-які території, де є хоч якась частка російськомовного населення. Піонтковський дивується, що навіть після анексії Криму і того, що виробляє Москва на Сході України, багато західних політиків намагаються не дратувати Кремль і хочуть зрозуміти дії Путіна.

Тим часом Рав Меїр Брук пояснює, чому європейська свідомість ніяк не може цього збагнути. На думку рабина, президент Росії діє логічно, але — в межах доволі специфічної моделі поведінки. Він нагадує, що, окрім цифр матеріального світу, доларів і рублів, віз тощо є набагато потужніші механізми, що впливають на психіку більшості людей. «У нас є два світи — матеріально-приземлений і високий-ідеалістичний. І гормони набагато сильніше відгукуються на символи й образи, бо вони емоційно позитивно заряджені й більш стійкі, ніж радість від володіння, скажімо, сотнею доларів», — каже рав Меїр. Він застерігає, що коли Захід обмежиться лише фінансовими методами, це гратиме на руку Путіну. Він може піднести це так, ніби тепер він сильніший за весь світ, бо його дії всі бояться оспорювати.

Можливо, Заходу справді варто взяти до уваги й нематеріальну складову позиції «неадекватного» очільника РФ?