Твори поета, сценариста, письменника Олександра Ірванця перекладені десятьма мовами. Його читають у Росії, у багатьох країнах Європи та Сходу. А цьогоріч роман Ірванця «Хвороба Лібенкрафта» у перекладі матері Наталi Брижко та її доньки Наталi Запор увійшов до фіналу літературної премії Центральної Європи «Ангелус». Щороку журі серед прозових творів авторів із 20 країн світу від Німеччини до Росії і від Польщі до Албанії вибирає найкращі, які були перекладені за останній рік польською мовою.
Олександр Ірванець вважає перемогою уже той факт, що його роман вийшов у фінал, куди відібрали всього сім творів. За його словами, кожна з семи книг досить сильна і заслуговує на перемогу. Наприклад, роман «Випадок» Ісмаїла Кадаре з Албанії, який нині мешкає у Парижі. Його кілька разів було номіновано на Нобелівську премію з літератури, а праці перекладено тридцятьма мовами. Або ж книги чеха Йохима Тополя «Майстерня диявола» чи «Час жінок» росіянки Олени Чижової.
В Україні роман вийшов у 2010 році. Тоді письменник відзначив, що «Хворобу Лібенкрафта» «ніхто не зрозумів». Хоча ще тоді Юрій Андрухович наговорив Ірванцеві чимало комплiментів: «За останні три або чотири роки мого читацького досвіду вперше трапилося щось таке, від чого я не зміг відірватися. Це справді дуже добрий роман, і як колега по перу я Сашкові заздрю».
«Хворобу Лібенкрафта» літературознавці називають «понурим романом», «альтернативною історією», твором про «мертве місто, якого вже не існує». Сам творець книги виправляє останнє тлумачення. Каже, що написав роман про «місто в облозі». Він наче ще у 2010 році передбачив сьогоднішні події на сході. Сіре, безрадісне місто одного дня охоплює загадкова хвороба, наслідком якої стає те, що людей iз червоними плямочками на повіках просто посеред вулиці забивають до смерті інші звичайні громадяни. Раніше, у спокійні часи, роман рекомендували читати або незрадливим шанувальникам Ірванця, або тим, у кого сильні нерви. Сьогодні його варто прочитати всім, хто хоче знати правду про реальні події в Україні.
Лауреата премії оголосять 18 жовтня у Вроцлаві.
ПРЯМА МОВА
Олександр Ірванець щодо своєї перемоги налаштований iз таким настроєм, як і написаний роман, безрадісно і песимістично. «У фінал цієї премії я виходжу вдруге. З «Рівним/Ровном» я був номінований наступного року після того, як переміг український автор Юрій Андрухович (за «Дванадцять обручів». — Авт.). Зараз я виходжу у фінал після того, як перемогла українська авторка Оксана Забужко (за роман «Музей покинутих секретів». — Авт.). Тому шанси мої близькі до нуля. і особливої надії я не плекаю, бодай iз такої причини. Два роки поспіль ще жодній країні не давали головної нагороди. Тому краще я побуду песимістом», — розповів «УМ» Олександр Ірванець.
Він також додав, що після того, як у жовтні минулого року «Ангелус» отримала Оксана Забужко, у листопаді померла голова журі, відома російська поетеса, дисидентка Наталя Горбаневська. Замість неї журі очолив публіцист, письменник Микола Рябчук. «Він — українець і це не на користь українського автора, — розмірковує Ірванець. — Щоб не звинуватили нікого в корупції, на 99,9 відсотка я знаю, що нагороди не отримаю. Але бути в сімці фіналістів — це дуже і дуже престижно».