Хто платить, той і замовляє навчання?

03.09.2014
Хто платить, той і замовляє навчання?

Наприкінці літа інтернет вибухнув порцією першовересневої «смаженини». Народний депутат ВО «Свобода» Ігор Мірошниченко навідався до Кловського ліцею №77 з метою перевірити, наскільки прозоро та законно цей заклад, учнями якого є також і діти високопосадовців, навчає дівчаток і хлопчиків розумного, доброго, вічного. Звинувачення, підозри, виправдання... Останнє слово у пікантній ситуації, звісно ж, буде за правоохоронцями. Але мені б хотілося наголосити на тому, що насправді претензії, висловлені народним депутатом, у тій чи іншій мірі можна адресувати добрій половині навчальних закладів.

Усі ми розуміємо, що без батьківського спонсорства середнім навчальним закладам нині вижити нереально. Але якщо проаналізувати суми, що сплачують батьки у благодійні чи якісь інші фонди, то виникає чимало запитань «на тему»... Скажімо, щомісячний благодійний внесок у Скандинавській гімназії міста Києва становить 200 гривень.

Враховуючи, що тут навчається близько півтори тисячі учнів, можна скласти уявлення про суму щомісячних надходжень на рахунок цього навчального закладу. І прикинути, що і скільки можна підремонтувати, переобладнати, оновити... Відмовитися від членства у благодійному фонді «Сканді» майже нереально. Оскільки заяви про вступ до цього фонду, як повідомляють батьки, пишуться паралельно із заявами про зарахування у перший клас. А коли з тієї чи іншої причини тато й мама не змогли переказати вчасно свої кревні дві сотні на відповідний рахунок — класна керівничка не забуде нагадати їм на зборах, що на останній педраді довелося стояти такій пунцовій-препунцовій перед колегами, бо її шпетили за те, що не всі 200 грн. потрапили до шкільної копилки. Звісно, школу в належному стані підтримувати потрібно. Але чомусь видається дуже дивною ситуація, що цей навчальний заклад, збудований близько десяти років тому, потребує у рази більше коштів на підтримку свого зовнішнього вигляду та внутрішнього наповнення, ніж, скажімо, столична школа №27. Яка і побудована була на кілька десятиліть раніше (дуже сумніваюся у тому, що електропроводка чи каналізація у цій школі в ідеальному стані), і учнів там у кілька разів менше. А збирають — лише 50 гривень на місяць. Виходить якась математична казуїстика. І якщо одна дуже лояльна мама може заявити: «Ні, ну може справді ці гроші йдуть на потреби наший дітей», то інша їй дуже логічно відповість: «Я бухгалтер, можу такий звіт забабахати — всі повірять». Зрештою, проілюструвати цю ситуацію можуть навіть моделі телефонів директорок Скандинавської гімназії та Київської середньої школи № 27. Хоча я зовсім не заперечую той факт, що, аби купити свій телефон, директорка гімназії ДОВГО ВІДКЛАДАЛА ГРОШІ , відмовляючи собі у всьому найнеобхіднішому. При цьому не забуваючи наголошувати на тому, що до 10-го класу потраплять лише кращі з кращих. Правда ж, Тетяно Едуардівно? А коли хтось, кому відмовили у праві продовжити навчання після 9-го класу в Скандинавській гімназії, знаходить у списку 10-го класу прізвища однокласників, які мали значно менший середній бал — ну що ж, наше життя не без парадоксів...

Менше за все хотілося б впадати в актуальну нині риторику про те, за що і навіщо стояв Майдан. Але, мабуть, цих інтонацій нині не уникнути. Бо подібні проблеми виникають постійно (читайте, приміром, статтю Зої Звиняцківської «Лінійка на 1 вересня» на «Українській правді. Життя»). І чутки про корупційні вертикалі у шкільній освіті виглядають ну дуже правдоподібно. Але все ж таки хочеться вірити у те, що якісь зрушення у цій царині таки будуть обов’язково. Бо про нинішнього міністра освіти Сергія Квіта особисто я чула лише позитивні відгуки. І взагалі якось уже набридло, що тебе, маму школярки, асоціюють із банкоматом.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>