Свобода Польщі й України

Нещодавно підписано угоду про створення спільної українсько-польсько-литовської бригади, і ця подія на тлі неоголошеної українсько-російської війни набуває особливого значення. Вона є логічним продовженням бойових традицій, скріплених кров’ю синів наших трьох народів. Адже колись Україна входила до складу польсько-литовського князівства як рівна з рівними на паритетних засадах, і давньоукраїнська мова була в цьому союзі народів державною, саме нею написаний «Литовський статут» — кодекс законів князівства Литовського, за яким жили, рядили й судили аж до сімнадцятого століття включно.

Та й спільні походи і переможні битви українсько-польського війська теж закарбувалися в історії, коли після взяття царської столиці загони українського козацтва глибоким рейдом дійшли ледь не до Архангельська і Білого моря. Згадаймо хоча б походи на Москву чи переможну битву з османськими ордами під Хотином, у яких уславилося українське козацтво під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Про той період українсько-польської історії зворушливо писав Тарас Шевченко в своїй поезії «Ще як були ми козаками», що під назвою «Полякам» було надруковано в газеті Dziennik Literacki за 30 липня 1861 року. Тож коли після знищення Речі Посполитої на теренах Царства Польського почали вибухати повстання проти колоніального гніту Російської імперії за відродження незалежної польської держави, в них брали участь і чимало українців. Особливо багато було їх під час польського повстання 1863 року, 150-річчя якого на державному рівні відзначила Республіка Польща. Саме про цей період українсько-польської історії йдеться в книзі «За нашу і вашу свободу», яку нещодавно ми разом із польським колегою Іренеушем Дереком видали в київському видавництві «Літопис ХХ». В ній — розповіді про долі десятків українців, які загинули в боях із царськими карателями за визволення Польщі під гаслом «За нашу і вашу вольность» на прапорах повстанців. Вдалося встановити двісті імен українців, що загинули у повстанні проти царської Росії або ж засуджені її каральним апаратом: як правило — до страти. Серед них і видатний український революціонер загальноєвропейського масштабу, брат геніального українського вченого Олександра Потебні Андрій Потебня. Йому не виповнилося й 25 років, коли він загинув у бою з російськими карателями в березні 1863 року, ведучи свій загін в атаку біля містечка Пяскова Скала. Та за своє коротке життя він устиг багато: після закінчення кадетського корпусу і військового училища в Санкт-Петербурзі він, направлений на службу у Варшаву, організував у царській армії підпільну революційну офіцерську організацію, здійснив замах на царського намісника генерала Лідерса і, вже перебуваючи на нелегальному становищі, готував майбутнє повстання. Соратник Гарібальді, Мадзіні, Герцена, Огарьова, Домбровського, Сераковського та інших видатних діячів дев’ятнадцятого століття, він був помітною особою у революційному русі Європи. В цій же книзі й розповідь про видатного сина польського народу, друга Тараса Шевченка Зигмунта Сераковського, «українця з правого берега Дніпра», як він називав себе в листі до Кобзаря. Він народився на Волині й, будучи офіцером Генерального штабу, став одним із керівників повстання 1863 року і, поранений у бою, захоплений у полон, був повішений 27 червня 1863 року у Вільнюсі /Вільно/. І таких героїчних біографій у книзі «За нашу і вашу свободу» наведено багато.

Тож глибоко символічно, що в ці доленосні для нашої держави часи саме братня /за визначенням Тараса Шевченка/ Польща чи не найбільше переймається долею України, усіляко допомагає їй вистояти і перша вдається навіть до прямої військової допомоги — ініціює створення спільної бойової бригади. Так спрацьовує історична пам’ять про минуле, а вона буває іноді не тільки справедливою, а й вдячною. І це треба цінувати. Тож пропоную назвати цю бригаду «За нашу і вашу свободу», присвоївши її батальйонам імена: польський назвати на честь Зигмунта Сераковського, український — на честь Андрія Потебні, литовський — на честь Антанаса Мяцкявічуса: будучи ксьондзом, він очолив повстання в Литві, був захоплений у полон і страчений — його повісили в Ковно /Каунасі/ 28 грудня 1863 року. Якщо в цій бригаді буде четвертий батальйон, то його варто було б назвати іменем Кастуся Калиновського — одного з керівників повстання у Білорусі, захопленого в полон у лютому 1864 року й повішеного 22 березня. Його могила на Замковій горі у Вільнюсі розташована поряд із могилою Зигмунта Сераковського та інших героїв Січневого повстання 1863 року, що боролися проти колонізаторської політики Російської імперії під гаслом: «За нашу і вашу свободу».

Нещодавно Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського, подарував Збройним силам України тисячу примірників різних книг патріотичного змісту, які цей Фонд видав за останнні роки. Серед них — і кількасот примірників книги «За нашу і вашу свободу».

Фонд започаткував серію книг «Військово-патріотична бібліотечка», які ми дарували підрозділам ЗСУ, — цю традицію ми продовжуємо й тепер. Найближчим часом ми хочемо передати новосформованій українсько-польсько-литовській бригаді сотню-другу примірників книжки «За нашу і вашу свободу», яка нині набула особливої актуальності.

Данило КУЛИНЯК,
письменник, заслужений журналіст України, директор Всеукраїнського благодійного фонду
ім. Петра Калнишевського