Іван Леньо: Війна — це чорна діра, яка забирає енергію і висмоктує творчі сили

Поезію читати — це вам не пісні співати

— Нещодавно вийшли «Історії талановитих людей» Ірини Славінської, у яких є і ваша історія. Чи читали книгу?

— Звичайно, читав. Вельми цікаві історії. Всім раджу. Особисто мені сподобалась історія Лариси Денисенко та Юрія Макарова.

— Які взагалі ваші літературні уподобання? І чи взагалі вдається викроїти час для цього, адже гастрольний графік у вас дуже насичений?

— Гастрольний графік дійсно насичений, тому читати вдається тільки в дорозі. А оскiльки більшість концертів за кордоном і переїзди довгі, то часу на читання вистачає. Зараз у мене такий період, що я читаю переважно сучасних український письменників. Багатьох знаю особисто, з деким товаришую, тому маю можливість отримати свіжонаписані твори з перших рук. Юрко Іздрик, Сергій Жадан, брати Капранови, Дмитро Лазуткін, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Юрко Андрухович, Артем Полежака... Цей список набагато довший, це я згадав тих, з ким мало не щодня розмовляю і бачуся.

— Проект «Вірші ночі» — нічні читання поезії в одному з клубів Києва — для вас нове амплуа декламатора, по суті? У чому концептуальна різниця між читанням віршів і співанням пісень? Як ефективніше вплинути на людину — віршем чи все ж таки піснею?

— Це була благодійна акція, яку організувала моя знайома, також письменниця Катя Бабкіна. Кошти від цієї акції пішли на рахунок фонду «Таблеточка» для дітей, котрі лікуються у лікарні «Охмадит». Тому я зразу погодився, ризикуючи, що в мене може не вийти, адже читати і співати все-таки не одне і те саме.

Так, читати вірш і співати вірш, покладений на мелодію, як частину пісні — це абсолютно різні речі. Для мене співати набагато легше, ніж читати. Концептуальна різниця у тому, що вірш, який став основою пісні, — вже не просто текст, це чергування приголосних і голосних у словах, які отримали метро-ритм та мелодію. Відповідно, імпровізація у вигляді затягувань темпу, зміна ритму, збільшення пауз між словами — неможлива у пісні, але можлива у читанні вірша. Це саме стосується й інтонації. Під час співу вона одна, а під час читання — зовсім інша. Скажу відверто, мені звичніше співати, тому я переживав і готувався до іншого амплуа — читати вірші та ще і на публіку. Зі слів друзів, із завданням упорався.

А щодо того, чим ефектніше вплинути на людину, віршем чи піснею, думаю, що залежить від артиста, від харизматичності особистості, яка співає або читає. Можна так заспівати, що всі вуха закриють і вийдуть через п’ять хвилин із зали, а можна, читаючи вірші чи прозу, тримати зал у напрузі протягом двох годин. Жванецький, наприклад, чи Юрський.

Kozak System разом із військовими

— Які враження від концертів, котрі відіграли для військових? Як підбирали пісні, які виконували для них?

— Підбирали ті пісні, котрі можна заграти та заспівати акустично з трубою та акордеоном і щоб багато шуму не наробити. А враження такі, що словами описати їх неможливо, потрібно мати талант рівня Габріеля Гарсіа Маркеса чи Достоєвського, щоб це описати словами. І біль, і сміх, і жаль, і іронія, і гордість, і злість, і сльози...

— Чи будуть нові пісні на тему війни?

— Не знаю, тема війни — погана тема! Війна — це чорна діра, яка забирає всю енергію і висмоктує всі творчі сили.

— Коли чекати на новий альбом від такого крутого гурту?

— Дякую за комплімент. Наразі війна на сході поламала всі творчі плани. Допоки вона триває, все решта відійшло на другий план. У нас готовий до презентації альбом, який ми робили три роки разом із культовим українським співаком Тарасом Чубаєм, але коли ми його презентуємо — невідомо. Коли буде підготовлене моральне та енергетичне поле у нас в Україні.

Наш новий альбом як Kozak System наполовину готовий. Всі нові пісні ми граємо на фестивалях і сольних концертах, а потім уже, добряче перевіривши їх на публіці, зробивши деякі поправки та зміни, починаєм у студії накопичувати «на чистовик». Часу не вистачає катастрофічно, ще плюс енергетично війна сильно впливає; увесь час переживаємо, обговорюємо, аналізуємо, даємо інтерв’ю, коментарі, їздимо, допомагаємо... Тому дата випуску наступного альбому також непередбачувана.

— 7 серпня відбувся концерт у Києві на підримку української армії спільно з «Крихіткою» та Едуардом Приступою...

— Це був черговий благодійний концерт, кошти з якого будуть використані на закупівлю потрібної амуніції нашим воїнам. Зараз такий час, що кожний має проявляти свою громадянську позицію та активність. Хто як не ми?

«Нас люблять і поважають за чітку громадянську позицію»

— Kozak System заспівали з Марилею Родович, однією з найвідоміших співачок сучасної Польщі, яка має у своєму доробку понад 2000 пісень у стилях поп, поп-рок і фольк-рок, блюзів і балад. Як співпраця? Як враження від результату?

— Колись давним-давно пісня «Кольорові ярмарки», яку заспівала Мариля Родович, стала мегахітом на теренах колишнього Радянського Союзу. Ми були закохані у цю співачку та у цю пісню. Мариля тоді вражала всіх неймовірною енергетикою і драйвом, світлим красивим образом і неймовірним тембром голосу. На тлі сіро-чорної совкової реальності її образ був як з іншої планети, там де все світле, яскраве, барвисте і позитивне. Тому коли до нас подзвонив менеджер Марилі і сказав, що вона має бажання зробити з нами одну пісню та присвятити її подіям в Україні, ми реально були шоковані такою пропозицією. Адже Мариля Родович — справжня примадонна польської сцени. Ну щоб зрозумілішим стало наше хвилювання — це те саме, що заспівати з Мадонною чи Бйорк. А далі була співпраця, спільні репетиції та виступ на фестивалі «Ополе 51» (фестиваль у місті Ополе у Польщі. — Ред.) у фіналі разом із нею. Пісня називалась «Варто чекати». Резонанс від виступу був фантастичним. До цих пір нам на вулицях говорять компліменти та діляться враженнями від виступу.

До слова, у свої майже 70 років Мариля залишається молодою і драйвовою, дотепною і самокритичною. Чудова людина та майстер своєї справи. Недаремно вся Польща називає її Королевою.

— Ви загалом зараз багато концертів відіграєте у Польщі. Як сприймає польська публіка справжніх українських чоловіків? Можливо, є цікаві історії...

— Взагалі нас люблять і поважають за чітку громадянську позицію та за те, що граємо цікаву музику із правдивим меседжем.

Голос Kozak System звучить у тих країнах, де етнофестивалі найкращі

— Чим для вас була особлива цьогорічна «Лемківська ватра»? Ви ж маєте, окрім циганського, українського та польського, ще й лемківське коріння? Це етнопоєднання мало місце й на вашому виступі там?

— Для мене вона дійсно була особливою. Вперше ми як Kozak System заграли у місті, де я народився і виріс, це Монастириська Тернопільської області, де власне «Лемківська ватра» і відбувалась. Таку кількість людей на фестивалі ми не могли навіть уявити... до 40 тисяч! Це абсолютний рекорд для такого маленького містечка і для фестивалю, на який переважно з’їжджаються етнічні лемки з усієї України. У мене також по маминій лінії є лемківське коріння. Приємно було, що концерт відвідали моя мама та моя 88-літня бабуся Іванка. Ми запросили їх на сцену і присвятили пісню... Це було дуже зворушливо!

— Ви, як відомо, підримуєте ідею етнофестивалів. Які вам із них на теренах України подобаються найбільше? Чи бували ви на подібних етнофестах за кордоном?

— «Країна мрій», «Франко-фест», «Трипільське коло», «Горлиця», «Обнова-фест», «Потяг до Яремчі»...

За кордоном щороку проводиться дуже багато етнофестивалів. Звичайно, на багатьох із них ми виступали.

Як правило, на таких фестивалях панує дуже позитивна атмосфера, багато дій, майстрів народної творчості, можливість почути колективи з усього світу. Особливими у цьому плані є фестивалі в Естонії. Таке враження, що потрапляєш у якийсь неіснуючий вимір, де усі добрі, усміхнені, веселі, безтурботні... людяні, словом.