700 разів — головна

12 серпня Ада Роговцева, Ахтем Сеітаблаєв, Анатолій Ященко, Катерина Степанкова і Володимир Задніпровський вийшли на сцену столичного Будинку офіцерів із постановкою «Варшавської мелодії-2». Перервати сезон театральних відпусток відомих акторів спонукала аж ніяк не прем’єра вистави, адже вперше її було презентовано 12 років тому, а пропозиція Ради громадських ініціатив зіграти на підтримку поранених українських солдатів, які нині перебувають на лікуванні в Головному військовому клінічному госпіталі. Без жодної реклами подивитися театральну класику і підтримати військових прийшло близько тисячі киян.

«Варшавська мелодія» з Адою Роговцевою в головній ролі, поставлена Едуардом Митницьким за п’єсою Леоніда Зоріна ще у 1967 році, стала однією з культурних візитівок Києва. Роговцева, яка вперше з’явилася у ролі Гелени в 30-річному віці, зіграла в цій виставі майже 700 разів. 2003 року режисер Iгор Афанасьєв осучаснив спектакль, додавши до нього нову сюжетну лінією, яка розгортається вже в часи перебудови і в якій роль молодої героїні зіграла донька Ади Миколаївни Катерина Степанкова, тоді як сама Роговцева грає Гелену, якою вона стала через 40 років. У час театральних експериментів ця вистава може видатися надзвичайно простою. За сюжетом молода полька Гелена відразу після завершення Другої світової війни приїздить до Москви навчатися в консерваторії і знайомиться на концерті Шопена з майбутнім виноробом Віктором. Згодом вони вирішують одружитися, але саме тоді у Радянському Союзі виходить закон, який забороняє шлюби з іноземцями. У «Варшавській мелодії-2» цю історію почергово розповідають молода героїня і старша Гелена, яка через кілька десятиліть повертається до радянської столиці, щоби пригадати найщасливіші миті свого життя і так само під час концерту зустрічає схожого на Віктора чоловіка.

Попри те, що у виставі у вуста польської студентки вкладені слова про кордони, які роз’єднують людей, про Росію, яка «не може жити без ворогів», попри те, що цей спектакль свого часу сприймався як протест проти бездушних тоталітарних законів, у ці дні її важко назвати актуальною, тим паче з обрисами Кремля, радянською зіркою на ялинці і гімном Союзу в новорічну ніч. У той час, коли Афанасьєв узявся дописати «Варшавську мелодію», він був режисером американського театру «Міленіум», тож, очевидно, хотів викликати ностальгійні почуття в душах радянських емігрантів (і вистава справді збирала аншлаги в Америці і Канаді).

Катерина Степанкова побоювалася, що глядачі сприймуть усі ці знаки часу буквально, хоча їхньою метою було аж ніяк не сказати нове слово в театральному мистецтві, а передовсім — зібрати кошти для поранених. Так само, як були сумніви, що взагалі люди в такий важкий час захочуть дивитися мелодраму. Але глядачів прийшло навіть більше, ніж уміщала зала Будинку офіцерів: перед виставою, спокушені безкоштовним входом, люди ледве не билися за запрошення.

У часи війни, звісно, будь-який мистецький проект звучить інакше. Так було з ювілейними концертами «Океану Ельзи», які і сам гурт, і слухачі сприймали як акції на підтримку єдності країни. На «Варшавську мелодію-2», схоже, теж прийшли не просто прихильники цієї вистави, а й ті, які пам’ятають виступ Ади Роговцевої на Майдані та її березневий заклик до Володимира Путіна запобігти кровопролиттю в Україні, які бачили перший кримськотатарський фільм «Хайтарма» Ахтема Сеітаблаєва і відеозвернення українських діячів культури до російських колег, режисером якого виступила Катерина Степанкова. Саму виставу теж не вперше грають поряд із військовими діями: коли виставу показували в Ізраїлі, під час репетицій на сусідній із театром будинок упала бомба, але навіть за таких умов зала під час показу все одно була повна. «Здавалося б, стара вистава, а немає нічого старого у світі, коли виходиш до людей із чистим серцем, доброю душею і світлими почуттями, — пояснила наприкінці вистави її актуальність Ада Роговцева. — Граючи сьогодні московську п’єсу, про Москву, про Росію, про Польщу, ми все одно грали про Україну», — у відповідь на ці слова зала вибухнула оплесками і вигуками «браво!».

Після спектаклю було оголошено, що того вечора кияни пожертвували на лікування поранених під час АТО солдатів 52 тисячі гривень. «Хотілося б ту енергію, яку ми пережили в цьому прекрасному залі, передати тим, хто злий, підлий, агресивний, тим людям, які взяли на себе право підняти руку на іншу людину, на іншу державу, — виступ Ади Роговцевої слухали стоячи. — Хочу, щоб ми дожили до тієї світлої пори перемоги, щоб вийшли на Майдан, як колись, щоб задзвонили дзвони, ми усміхалися одне до одного, обіймалися і вірили, що зуміє інтелігентна українська розумна нація жити по-людськи».

Найближчим часом Ада Роговцева, Катерина Степанкова й Ахтем Сеітаблаєв мають намір поїхати з безкоштовними творчими вечорами у звільнені східні міста України.